Привид безрукого ката. Андрій Процайло
на сумісність, фільтрацію та адаптацію. У всесвіті одиниці випадків, коли мозок прийняв нову душу. Сподіваюся, тобі буде трішки легше, бо в тебе залишається половина старої. Вона має стати лабіринтом в майбутнє і водночас допомагати тобі не випасти зі звичного плину життя. Якщо все пройде успішно, я з тобою зв’яжуся. Щасти нам!
P. S. Якщо ти дочитав до цього місця, то варто уточнити:
Лев встав з-за столу, до нього підступила нудота, закрутилися стіни, і він втратив свідомість. Падав уже не при пам’яті.
6
Лев прийшов до тями від впертого грюкоту в двері. У вікно заглядало свіже морозяне сонце. День прийшов не привітавшись. Безрукий безладно блукав кімнатою. Двері від впертих ударів кулаками тремтіли на старих завісах, ледь не вивалювались, але для Лева стукіт був далеким, у пелені часу, за тридев’ять земель. Наче сновида, він підійшов до вікна й розсунув штори. Сахнувся світла і з переляку закрився від нього обрубаною загіпсованою рукою. Так само механічно пішов і відімкнув двері, які увірвалися всередину, як спущені з ланцюга пси. Разом з чотирма темними типами.
Перед ним довго, плавно жестикулюючи, говорив рудий слідчий. У такт йому підмахували головами троє стандартних, знятих з конвеєра чоловіків у темних костюмах, з барсеткою.
Лев порожніми очима дивився на слідчого і думав про своє. Рудий у якусь мить вистрибнув з полону красномовства, яку демонстрував трьом однаковим типам, уловив Левову порожнечу, потрусив Безрукого за плече і запитав:
– Ви мене чуєте, Леве Львовичу? Я пропоную все зробити згідно з інструкціями. І закриємо це питання. Ви нічого не втрачаєте, і в мене буде, так би мовити, показник…
Безрукий вийшов з порожнечі, глянув на рудого і суворо сказав:
– Ви мене з кимось сплутали, пане. Я – не Лев Львович. Вибачте…
Спантеличений слідчий вмить упрів, його волосся зразу ж негарно прилипло до чола.
– Ви що, з мене глузуєте? – запитав, махаючи руками, як млин вітряком.
– Я не маю часу на жарти, – сказав Лев Львович. – Мені треба погострити сокиру…
Штамповані типи переглянулись, пирснули смішком, але змовчали. Запитально поглянули на рудого, тим самим даючи йому зрозуміти, що всі карти в його руках: він тасував, він роздавав, йому й грати…
– То хто тоді ви? – запитав дуже ввічливо слідчий.
– Кат, – відповів Лев.
– Хто-хто? – перепитав рудий.
– Кат! – гримнув Лев Львович. – Не грайте вар’ята, мене хіба юродивий не знає! Геть, а то викличу помічників! – Безрукий обернувся і зник у кімнаті, так за собою грюкнувши дверима, що аж обвалилася штукатурка на стіні.
– Він ненормальний! – вигукнув рудий. – Що робити? – запитав стандартно.
– У дурдом! – відповіли троє в унісон, ще раз підтвердивши, що вони не лишень конвеєрні, але й односерійні.
Примчала