Марево. Світлана Томашевська
дивно смачним, значно смачнішим, ніж коли я вживав його зі шкільним приятелем. До того ж міцний напій легко ламав бар’єри в спілкуванні з малознайомою дамою.
– У цікавому місці Влад побудував хатинку, – сказав перше нейтральне, що спало на думку, бажаючи з пишномовної бесіди перевести розмову в нормальне русло.
– Це все моя мама. Вона раніше в архіві працювала. Їй не давав спокою наш родовід. – Марина скривилася, немов відкусила кислого яблука. – Розшукала якийсь документ, і відтоді ні мені, ні Владові спокою не було, поки він не плюнув на все і, щоб догодити улюбленій тещі, не задовольнив її заповітне бажання.
Слово «улюбленій» вона вимовила з такою інтонацією, що й останній телепень здогадався б про вкладений у нього протилежний зміст.
– Але в результаті всі залишилися задоволені…
– Як сказати… – Їй не хотілося розвивати тему. – А ви як тут опинилися?
– Випадково, – відповів чесно, але далі довелося напружити фантазію. – Зустрів Влада, ми з ним зі школи не бачилися, посиділи за чаркою, згадали молодість… Влад запросив погостювати, а я – такий нахаба – не посмів відмовити давньому товаришеві.
– Дивно.
– Чому? – не зрозумів я.
– Не схоже на Влада. Він за характером замкнутий, нових знайомств уникає, а про давніх друзів згадує лише тоді, коли йому від них щось потрібно.
– Напевне, я виняток. Я бідний як церковна миша, узяти з мене нічого.
Прозорливість дружини Влада насторожила. Невже наша легенда шита настільки білими нитками, що вади помітні неозброєним оком?
Марина хмикнула, хотіла сказати щось, напевно, їдке, але раптом стрепенулася й напружилася: я відчув, що вона стривожена.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.