Марево. Світлана Томашевська
з темного дерева, низькими столиками, м’якими диванчиками, високою, до стелі, заскленою шафою, наповненою різнокаліберними пляшками, холодильником з освіжними напоями й кавовим апаратом, під прозорою кришкою якого височіла гірка коричневих зернят.
На жаль, усамітнитися не вдалося. Святе місце порожнім не буває. Із-за високої спинки диванчика поблискувала лиса маківка одного з присутніх на сніданку. Того, чиє ім’я Влад не згадав і кого схарактеризував коротко й містко: «Прижився…»
Нахлібник, якого через його дрібні розміри ми не відразу помітили, заметушився, чим, власне, і виказав свою присутність.
Судячи з усього, до нашого приходу він почувався цілком комфортно. У попільничці диміла цигарка, поруч височів келих, до половини наповнений рідиною бурштинового кольору.
– Кхм… кхм… – глибокодумно мугикнув Влад, наділивши анонімного алкоголіка недвозначним поглядом.
Відреагував той дивно – не так, як слід було очікувати. Знітившись у першу хвилину, лисий товстун швидко опанував себе. Його обличчя розтягнулося в подобі ввічливої усмішки, крізь яку виразно вбачалося незадоволення. Ще б пак, його відволікли від важливого заняття.
Не знаю, ким він себе вважав, але усвідомлення власної значущості було розвинене в ньому непомірно. Якби я не знав справжнього розклáду, не засумнівався б, що він тут господар.
– Ви, власне…
Він не завершив витіюватої фрази, обмежившись крапками: мовляв, нема чого розкидатися бісером, а суть недоказаного й так зрозуміла.
На Влада варто було подивитися, бо немає таких слів, якими можна описати суміш емоцій, що одночасно оволоділи ним. Від щирого подиву до найвищого ступеня обурення. Вибухонебезпечний коктейль, що враз позбавив його мови й ось-ось готовий був вибухнути проявом фізичного насильства. Аби не допустити смертовбивства, довелося втрутитися.
– Доброго ранку, – сказав перше, що спало на думку, на що лисий відповів недбалим кивком.
Невеликої паузи вистачило, аби Влад опанував себе. Він навіть усміхнувся. Непосвяченим його усмішка здалася б привітною, але не мені. Згадалися шкільні роки, довгі розбори на класному зібранні в присутності суворої дами з погонами капітана на плечах. Загального осуду з приводу того, що Влада взяли на облік у дитячу кімнату міліції, представниця правоохоронних органів так і не дочекалася. Чимало з нас були свідками інциденту й вважали, що босяк, якому Влад зламав щелепу, заслуговував на більш серйозні каліцтва. І посмішка, що передувала мордобою, була дуже схожа на його нинішню.
– Ви, власне, хто такі?
Більш недоречне запитання важко придумати. Але усвідомив це коротун лише тоді, коли Влад, не особливо напружуючись, витягнув його з-за столика і, піддавши в спину рукою, немов воротар по м’ячу, відфутболив подалі від штрафного майданчика. У цьому випадку в коридор.
– Ось так і живемо…
Влад миттєво заспокоївся, витягнув із шафи пляшку коньяку, два келихи, поставив усе це на столик і, відчинивши двері в торці кімнати, наказав комусь невидимому приготувати закуску.
Пити