Повернення у притулок. Меделін Ру
нарешті, будинок 3019 по вулиці Конкорд. Усі вони – яка несподіванка! – за два кроки від коледжу.
– То що нам робити? – запитав Ден, щосили намагаючись приховати збудження в голосі. – Забути все, що сьогодні сталося, й сподіватися, що воно само кудись зникне? Чи подивитися, що ховається за іншими дверима?
– А під іншими дверима ти маєш на увазі те місце, де ми мало не померли? – уточнила Еббі. – Я не знаю, Дене. Як ти собі це уявляєш – ми просто заявимось у коледж із цими координатами і скажемо: «Перепрошую, сер, а ви часом не знаєте, навіщо наш божевільний типу друг прислав нас сюди?» – Еббі глибоко вдихнула. – Ти не ображайся. Просто я справді не розумію.
Це вперше Джордан не знайшов, чим би його піддражнити. Він теж чекав, що скаже Ден. Але Ден уже все обдумав. Хоча насправді за гарну ідею він мав би подякувати Сенді – саме вона спонукала його навідатися в інші коледжі.
– А що ви скажете про ознайомчі вихідні для потенційних студентів?
Навіть уві сні Ден відчував жар від полум’я, що било йому в обличчя. Він почав пітніти, ухилявся від іскор, що вилітали з рота циркача. Тоді обернувся, щоб глянути на чоловіка – чи бачив він його тут раніше? А чоловік сміявся, витирав рукою губи і ляскав себе по нозі. Ярмарок почав хитатися, земля тікала Денові з-під ніг. «Мабуть, саме так і почуваєшся, коли трохи захмелієш», – думав він, безцільно блукаючи поміж смугастими наметами.
Ні, не безцільно… Щось указувало йому дорогу. Він не знав, куди прямує, але знав, що мусить дістатися туди. Відповіді. Відповіді на питання, які він тільки зараз набрався сміливості поставити. А що, як він зможе примусити свою сім’ю робити все, що він захоче? А що, як контроль чужого розуму – це зовсім не магія, а наука?
Він наближався, уже ледь тримаючись на ногах, коли обійшов останній намет і підступив до пошарпаної сцени. У спітнілій долоні Ден міцно стискав смужку паперу. «Одноразовий квиток». На сцені, терпляче і насторожено, на нього чекав простакуватий на вид старигань. Він справді виглядав звичайним дідом, але зовнішність може бути оманливою…
Пронизливе дзеленчання розірвало видіння, і його сон розсіявся.
Ден аж підскочив на ліжку, йому запаморочилось у голові. Дзеленчання виявилось реальним, і він узявся нишпорити тумбочкою в пошуках телефону. В процесі пошуків він перекинув баночку з ліками, яку забув закрити після того, як прийняв їх, щоб швидше заснути.
Ще добре не очунявши, він знайшов свій телефон біля баночки. Перекотився на спину і присунув екран ближче до очей.
Це було повідомлення від Міссі.
Шкода, що ти не зміг прийти на вечірку. Нам тебе дуже бракувало!
Ден щось пробурчав і поклав телефон назад на тумбочку. Напевне варто було хоча б написати їй привітання з днем народження, але це геть вилетіло йому з голови. Занадто втомлений, аби щось відписувати, він закутався в ковдру і спробував знову заснути.
Але йому не давала спокою одна думка, хоча цього разу вона була не така вже й погана: невдовзі йому не доведеться перейматися через Міссі чи Таріка. Він зустрінеться з Еббі та Джорданом,