Повернення у притулок. Меделін Ру
був одягнений у стильний темний одяг: шкіряну куртку, обтислі джинси і вовняні шкарпетки, що проглядали над його потертими черевиками.
Ден уже й забув, яким старомодним почувався на їхньому фоні. Він також помітив папірці, що визирали з Джорданової кишені.
– Знову грали у «вішальника»? – запитав Ден.
– Ти про це? – Джордан вийняв один папірець. – Та ні, просто гаяв час.
З того, що побачив Ден, під «гаянням часу» він мав на увазі сотні рядочків із математичними розрахунками. Ден лише здогадувався, що твориться в геніальній Джордановій голові. Вони взяли свої валізи, почекали, поки проїдуть автівки, перейшли дорогу і зупинились перед брукованою стежкою, що звивалася вгору до будівель коледжу.
– Як доїхали? – поцікавився Ден, намагаючись триматись так близько до Еббі, що ледь не наступав їй на ноги. – Той дощ не припиняється відтоді, як я вийшов з літака.
– Джордан усю дорогу розповідав про свого студента-наставника, – відповіла Еббі. – Він знайшов його на Facebook. Дуже багатий. Дуже атлетичний. І дуже гарний, з позначкою «СПОКУСЛИВИЙ» великими літерами.
Ден нервово засміявся.
– І, мабуть, дуже навіть «традиційний», з позначкою «Розчарування» з великої літери, – додав Джордан.
– Сумніваюся, що нам доведеться часто з ним бачитись, – зауважив Ден. – Ми маємо виконати нашу місію. – Він хотів, щоб це звучало безтурботно, ніби жарт, але ні Джордан, ні Еббі не засміялись. – До того ж він, напевне, теж не має часу на таких нікчемних школярів, як ми.
– Угу. – Джордан струснув кучерявим волоссям і скоса глянув на Еббі. – Будемо сподіватись, що він не звертатиме уваги на вилазки банди Скубі[3].
– Не пригадую, щоб цей пагорб був таким крутим, – сказала Еббі, переводячи подих. – Боже, напевно взимку тут страшенно холодно.
З кожним кроком, що наближав їх до коледжу, Денові все дужче перехоплювало подих, а настрій погіршувався. Одна справа говорити про повернення сюди, а от приїхати сюди, повернутися – це зовсім інше. Фелікс, одержимий чи натхненний Скульптором, намагався їх убити. Ден на власні очі бачив мерця. Однак, який би неспокій не панував у його душі через це місце, було відчуття, ніби хтось відкрив йому груди і запхав туди магніт – щось тягнуло його сюди, до ще не розкритих таємниць цього місця.
Дзижчання в кишені вирвало Дена із задуми. Він вийняв телефон і побачив нове повідомлення від Сенді.
Привіт! Нормально доїхав до Джордана? Просто цікавлюся. Бажаю вам гарно провести час!
Ден покусував щоку і водив пальцем по екрану, відписуючи їй якесь загальне, але заспокійливе повідомлення.
– До Джордана? – Хлопець заглянув Денові через плече. – Що ти наплів своїм батькам про ці вихідні?
– Не зовсім правду, якщо ти це маєш на увазі. – Він не радів від того, що збрехав мамі, але це було не так уже й важко. – Я сказав, що на цих вихідних ви поїдете оглядати Джорджтаунський університет і я хочу до вас долучитися.
– Ну, принаймні хоч цього разу не я вигадую байки
«Скубі-Ду» – серія популярних мультиплікаційних та повнометражних фільмів про пригоди пса Скубі та чотирьох підлітків з корпорації «Таємниця», що розслідують справи з участю привидів, монстрів та інших надприродних істот.