Ребекка. Дафна дю Мор’є
й курила цигарку, дивна, безрадісна низенька постать, яку я більше ніколи не побачу: жакет щільно облягав її великі груди, кумедний капелюх сидів на її голові набакир.
– Що ж, – сказала місіс Ван Гоппер сухим різким голосом, не таким, яким би вона спілкувалася з ним, – маю визнати, що ти попрацювала понаднормово. Тиха вода греблю рве – це точно про тебе. Як тобі це вдалося?
Я не знала, що їй відповісти. Мені не сподобалася її посмішка.
– Тобі пощастило, що я підхопила грип, – мовила вона. – Тепер я розумію, як ти проводила свої дні й чому була такою забудькуватою. Уроки тенісу, аякже! Знаєш, могла б мені й розповісти.
– Вибачте, – проказала я.
Місіс Ван Гоппер з цікавістю на мене поглянула, окинула очима мою постать.
– І він каже мені, що збирається одружитися з тобою за кілька днів. Тобі пощастило, що ти не маєш родичів, які поставили б тобі деякі запитання. Що ж, мене це тепер не стосується, я вмиваю руки. Мені радше цікаво, що подумають друзі містера де Вінтера, але припускаю, це вже його справа. Ти розумієш, що він набагато за тебе старший?
– Йому лише сорок два, – сказала я, – а я вже достатньо доросла.
Вона засміялась і струсила цигарковий попіл на підлогу.
– Це вже точно.
Місіс Ван Гоппер дивилася на мене так, як ніколи не робила цього раніше. Оцінюючи, розглядаючи, як суддя на виставці худоби. У її погляді було щось допитливе, щось неприємне.
– Скажи мені, – мовила вона скрадливо, по-дружньому, – ти робила речі, які робити не слід?
Це нагадало мені кравчиню Блез, коли та пропонувала десять відсотків.
– Я не знаю, що ви маєте на увазі, – відповіла я.
Місіс Ван Гоппер зареготала й знизала плечима.
– Ой, нехай… не зважай. Але я завжди казала, що англійські дівчата – темні конячки, бо до всього ставляться, як до хокею. Тож тепер я маю їхати до Парижа сама, а ти тут чекатимеш, доки твій кавалер отримає дозвіл на шлюб? Я зауважила, що він не запросив мене на весілля.
– Не думаю, що він хоче його влаштовувати, та й у будь- якому разі вам треба було відпливати.
– Гм, гм, – відповіла вона, взяла свою косметичку й почала пудрити носа. – Сподіваюся, ти справді знаєш, що робиш. Зрештою, все це відбулося доволі поспішно, чи не так? За кілька тижнів. Не думаю, що з ним легко поладнати, тож тобі доведеться пристосовуватися до його звичок. Знаєш, досі ти жила надзвичайно безтурботно, і я б не сказала, що ти збивалася з ніг. Щоб господарювати в Мендерлеї, тобі доведеться перевершити саму себе. Чесно кажучи, люба, я просто не уявляю, як ти з цим упораєшся.
Її слова прозвучали луною тих, які я сама казала собі годину тому.
– У тебе немає досвіду, – продовжувала вона, – ти не знайома з цим колом людей. Тобі ледь удавалося зв’язати два слова під час моїх чаювань за грою в бридж. Як ти збираєшся спілкуватись із усіма його друзями? За її життя Мендерлей славився своїми прийомами. Звісно ж, він усе тобі про них розповів, чи не так?
Я