Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон
книжку, Вірхіліо, про книжку…
– Отже, Аріадна була його Алісою, а замість Країни Чудес Маташ вигадав Барселону-пекло, зі страхіттями, неначе з нічних кошмарів. Сюжет здебільшого обертається довкола Аріадни та дивних персонажів, яких вона зустрічає під час своїх пригод, і з кожною книжкою стає дедалі моторошнішим. В останній відомій частині, що була опублікована в розпал громадянської війни і називалася «Аріадна і пекельні машини», якось так, розповідається, як у місто після облоги нарешті вдирається вороже військо, і після опису вчиненої ним різні падіння Константинополя видається комедією Лорела і Гарді [44].
– Ти сказав «в останній відомій частині»?
– Дехто вважає, що перед тим як зникнути після війни, Маташ саме закінчував дев’яту й останню книжку циклу. Власне, уже багато років поінформовані колекціонери ладні заплатити чималі гроші тому, кому вдасться роздобути цей рукопис, але, як мені відомо, ніхто ніколи його не бачив.
– А як зникнув Маташ?
Вірхіліо стенув плечима.
– Назви мені краще місце, щоб зникнути, ніж післявоєнна Барселона.
– А можливо розшукати решту книжок із цієї серії?
Вірхіліо допив свій «ТриНаранхус» і поволі похитав головою.
– Мені гадається, що це буде вкрай важко. Років десять-дванадцять тому я чув, що хтось виявив два чи три примірники «Лабіринту» на самому споді ящика в підвалі книгарні Сервантеса в Севільї і що заплатили за них дуже-дуже добре. Нині, гадаю, знайти щось таке можна хіба що у Віку [45] в книгарні антиквара Кости або в Барселоні. Може, у Ґуставо Барсело і, якщо дуже пощастить, у Семпере, однак я б не надто тішив себе надією.
– «Семпере й сини»?
Вірхіліо здивовано глянув на неї.
– Ти знаєш цю книгарню?
– З чуток, – відказала Алісія.
– Я почав би з Барсело. Він володіє унікальними примірниками і спілкується з найшанованішими колекціонерами. Якщо Маташ є в Кости, Барсело про це знатиме.
– А цей сеньйор Барсело матиме бажання порозмовляти зі мною?
– Як я розумію, він частково відійшов від справ, але час для статної сеньйорити він завжди знайде. Якщо ти мене розумієш.
– Я причепурюся.
– Шкода, мене там не буде, щоб це побачити. Ти мені не розкажеш, до чого це все, ні?
– Я ще сама цього не знаю, Вірхіліо.
– Можна попросити тебе про послугу?
– Звісно.
– Коли це все, над чим ти зараз працюєш, закінчиться, і якщо ти вийдеш із цієї історії цілою, а книжка на той час іще буде в тебе, принеси її мені. Я хотів би провести кілька годин наодинці з нею.
– А чому б це я мала вийти з цієї історії не цілою?
– Хто зна. Щось є таке в книжках Маташевого «Лабіринту»: усі, хто їх торкався, погано закінчують.
– Ще одна твоя легенда?
– Ні. Це правда.
Наприкінці XIX століття від світу відділився острів у формі літературного кафе й салону примар. Відтоді його, застиглого в часі, носило течією історії по широких бульварах уявного Мадрида, аж доки не викинуло на мілину за кілька кроків
Стен Лорел (сценічне ім'я Артура Стенлі Джефферсона) (1890–1965) і Олівер Гарді (1892–1957) – американські кіноактори, коміки, були однією з найпопулярніших комедійних пар в історії кіно.
Вік – місто в автономній області Каталонія.