Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
навалилася втома. «Оце тобі вечірка, – подумала вона, – нічого собі».
Вона зайшла до вітальні й зупинилася над Віллі, що стояла навколішках і намагалася стерти щіткою пляму від сечі на ворсистому килимі.
– Я вже давала оцет, – буркнула Віллі. – Двічі.
– Помагає?
– Можливо. Ще не знаю. Зараз побачимо.
– Спочатку треба, щоб висохло.
«Ага, просто геніально, нема слів. Геніальне зауваження. Чорти б тебе побрали, дитинко, іди мерщій до ліжка!»
– Облиш це все, Віллі. Лягай спати.
– Ні, я закінчу.
– Ну то гаразд. І дякую тобі. На добраніч.
– На добраніч, мадам.
Кріс почала втомлено підніматися сходами.
– До речі, Віллі, карі було чудове, – гукнула вона згори. – Усі були в захваті.
– Дякую, мадам.
Кріс зазирнула до Реґани й побачила, що вона й далі спить. Тоді згадала про «Дошку Віджа». Може, сховати її? Викинути геть? Ця Перрін аж занадто переймається такими речами. Хоча Кріс і розуміла, що уявний партнер не надто здорова, хвороблива річ. Так, варто, мабуть, таки позбутися дошки.
І все ж таки вона вагалася. Стоячи біля ліжка й дивлячись на Реґану, вона пригадала той випадок, коли дочці було три рочки й Говард одного вечора вирішив, що вона вже завелика для того, щоб і далі спати, тримаючи біля себе пляшечку зі смочком, до якої звикла. Того ж вечора він забрав її, і Реґана верещала до четвертої ранку, а тоді ще кілька днів билася в істериці. Кріс боялася подібної реакції й тепер. «Ліпше почекати, поки я поговорю з психіатром». Та й риталін, на її думку, ще не почав діяти, тому врешті-решт вона вирішила зачекати.
Прийшовши до своєї кімнати, Кріс стомлено лягла в ліжко й майже відразу заснула. Та раптом прокинулася від вереску Реґани:
– Мамо, прийди! Швидше прийди, я боюся!
– Іду, Реґ! Іду!
Кріс кинулася коридором до Реґаниної спальні. Схлипування. Плач. Рипіння пружин ліжка.
– Ой, дитинко моя, що з тобою? – вигукнула Кріс, увімкнувши світло.
Боже всемогутній!
Реґана лежала, випроставшись на спині, обличчя в неї було залите сльозами й викривлене з жаху, а руки вчепилися за краї вузенького ліжка.
– Мамо, чому воно трясеться? – ридала вона. – Зупини його! Ой, мені страшно! Зупини його! Мамочко, будь ласка, зупини його!
Матрац ліжка шалено трусився, підносячись угору й падаючи вниз.
Частина друга
На краю
Навіть уві сні біль, що не забувається, крапля за краплею лягає на серце, поки в нашому відчаї проти нашої волі не прийде мудрість через милість Божу.
Розділ перший
Її віднесли на край переповненого цвинтаря, де надгробки задихалися від тисняви.
Відправа була самотня, як її життя. Її брати з Брукліна. Бакалійник із крамнички на розі, що давав їй у кредит. Дивлячись, як її занурюють у пітьму світу без вікон, Деміен Каррас ридав із давно забутою скорботою.
– Ох, Диммі, Диммі…
Дядько поклав йому на плече