Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
на колінях, і вона розгублено й покірно вислуховувала, як суддя розтлумачував їй діагноз, що поставив психіатр лікарні «Белв’ю».
– Ви все зрозуміли, Мері?
Вона кивнула, не розтуляючи рота; у неї забрали зубні протези. – Ну, то що ви на це скажете, Мері?
Вона йому гордо відповіла:
– Мій хлопчик, він усе вам скаже.
Каррас нахилився над гостією, а з його вуст зірвався болісний стогін. Він бив себе в груди, немовби намагався повернути назад минулі роки, і бурмотів:
– Domine, non sum dignus. Скажи хоч слово – і душа моя зцілиться.
Усупереч логіці, усупереч усьому раціональному досвіду, він молився, щоб Хтось почув його молитви.
Хоч він так не думав.
Після меси він повернувся до себе й спробував заснути.
Безуспішно.
Пізніше того ранку до нього раптом прийшов один молодий священик, якого він досі не зустрічав. Він постукав і зазирнув у відчинені двері.
– Ви не зайняті? Чи можна з вами побачитися?
В очах невимовний тягар; у голосі настирне благання.
На якусь мить Каррас відчув до нього ненависть.
– Заходьте, – лагідно вимовив він. Але внутрішньо лютував на ту частину свого єства, що так часто робила його безпомічним перед чиїмись проханнями. Він не мав над нею контролю, вона лежала в нього всередині, немовби якась змотана мотузка, завжди готова розмотатися й кинутися на порятунок того, хто про це просить. Вона не давала йому спокою. Навіть уві сні. У його сновидіннях, десь ніби скраю, часто лунав слабкий і далекий поклик когось у біді, і, прокинувшись, він іще кілька хвилин відчував гризоту від невиконаного обов’язку.
Молодий священик зніяковіло човгав ногами, не знаючи, куди подіти руки. Каррас терпляче допомагав йому освоїтися. Запропонував сигарети. Розчинну каву. Тоді силувано зобразив зацікавлення, коли засмучений юний гість поступово почав ділитися такою знайомою проблемою – жахливою самотністю священиків.
З усіх інших турбот, з якими стикався Каррас у їхньому середовищі, останнім часом ця стала найпоширенішою. Відлучені від своїх родин, а також від жінок, чимало єзуїтів побоювалися виявляти прихильність до інших священиків і зав’язувати по-справжньому глибокі та сповнені любові дружні стосунки.
– Скажімо, я хочу покласти руку на плече комусь іншому, але відразу боюся, щоб він не сприйняв мене за «голубого». Адже постійно чуєш ті всі байки про те, скількох прихованих геїв вабить до себе священицтво. Тому я й утримуюся від цього. Я навіть не приходжу до когось у кімнату, щоб послухати музику, або поговорити, або покурити. І не тому, що боюся його, я просто не хочу, щоб він подумав щось таке про мене.
Каррас відчув, як цей тягар поволі залишає молодого священика, лягаючи на його плечі. Він не опирався: нехай той виговориться. Знав, що цей молодик приходитиме до нього знову й знову в пошуках розради від самотності, намагаючись потоваришувати з Каррасом, а коли збагне, що це йому вдалося без жодного страху й застороги, можливо, зможе заприятелювати й з іншими.
Відчуваючи втому,