Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров
Наталку:
– Як там вона?
– Та нічого… Відвідує агрогурток, взяла нове зобов’язання…
– Чув?.. Запиши!.. Кохту під орден пошила?
– За кохтою діло не стане. Якби тільки орден дали.
– Дадуть! Можеш не сумніватися. – І до редактора: – Фотоапарат прихопив?
– Є, у машині.
– Треба фото зробити. Щоб як вийде указ – одразу в газету.
– Зроблю, Митрофане Онисимовичу!
– Ось тут покінчимо – заїдем до неї…
Почувши, що Путько збирається провідати Наталку, Твердохліб – морг одному з бригадирів. Той бічком-бічком та непомітно за двері.
– Та-ак… Ну, а як із фермою?.. Як надої?
– Нормально, Митрофане Онисимовичу!
– Молодця, молодця!.. Запиши!
– Ну, а колгоспники як? Задоволені? На трудодень по багато даєш?
Твердохліб відповів, що немало. По сімсот п’ятдесят грамів лише зернових. Не рахуючи додаткової оплати.
– Молодця, молодця… Запиши!
Редакторові й нагадувати не треба – записує старанно. Лише попросив, щоб назвали кількох колгоспників, які на зароблені трудодні найбільше хліба одержали.
Назвали й колгоспників. Твердохліб двох, бригадир ще одного підказав, а Нешерет, який досі стояв скромно осторонь, наважився і собі нагадати:
– А Приходько Іван, Володимире Васильовичу! В нього ж семеро душ ходять у колгосп.
Редактор за олівець: аж семеро! То скільки ж це вони виробили трудоднів?
Покликали бухгалтера. Хоч Твердохліб і не дуже хотів, щоб у газеті згадували прізвище Приходька, та коли Нешерета за язика смикнуло…
– Підрахуйте, скільки трудоднів Приходьки виробили!
Бухгалтер відомість розкрив – цоки-цок рахівницею:
– Одну тищу шістсот двадцять три.
– Закругляй на тищу сімсот, – сказав Путько редакторові.
Редактора вчити не треба – закруглив.
То скільки ж це буде, як на оті сімсот п’ятдесят грамів помножити?
– Множте на вісімсот – будете ще на грами розмінюватись!
Помножили. Отримали не багато не мало: одну тисячу
триста шістдесят кілограмів.
– Закругляй до півтори!
Розпитавши про все, що положено, Путько зводиться з крісла.
– Чорнильницю приведи у порядок! – наказує Твердохлібові. – Знайшли, де недокурки гасити!.. А то скажу от редакторові – він тебе на весь район пропечата!
«Запиши», однак, не додав, і всі зрозуміли, що Путько погрожує жартома. Твердохліб, відповівши, що і це зауваження він обов’язково врахує, запитав:
– Як, Митрофане Онисимовичу, – на ферми чи до Наталки?
Путько відповів, що до Наталки. Подивився хитренько на Твердохліба, запитав:
– Сват уже ж, мабуть, давно в неї сидить?
Помітив-таки, як Твердохліб моргнув бригадирові!
В машину, окрім Путька та редактора, втиснулися й Твердохліб з Нешеретом. Заступник і бригадир лишилися у конторі. Твердохліб наказав нікуди ні кроку: може, знадобляться.
Наталка