Дерево, що росте в мені. Жанна Куява
розчудесні лакомини.
Чоловік підвів голову, глянув на Чеславу. Дівчина аж відсахнулася: таким похмурим був його погляд. Каламутним, як нечищена роками саджавка [23] біля хати тої безсовісної пліткарки баби Гапки, й геть кривавим через потріскані судини.
«То в татка були такі закривавлені очі, коли він помирав», – шпирнула дівочим мозком думка-спогад.
– М-м-м-може, ї-ї-ї-їсти з-з-з-захотілося? – тепер уже ледь видушила з себе слова.
Чоловік дістав із колиски-візочка пляшечку з дитячим покормом.
– Можна я? – знову хутко заторохтіла, простягаючи руки до малечі.
Незнайомець укотре в’яло глипнув на дивну юнку й, певно, сам собі дивуючись, передав їй свій згорток.
Чеслава, не вагаючись, відкинула з обличчя дитини тонку пелюшку, встромила у верескливий рот соску. Враз малеча затихла, хіба похапцем і чутно зассала.
– Хлопчик? – спитала Чеслава.
Вдівець заперечно крутнув головою, вкритою розкішним, мов у породистого скакуна, білявим чупром.
– Дівчинка, – вже не питально мовила Чеся.
Той знову, цього разу ствердно, заколихав крейдяною гривою.
– Красунька, – посміхнулася мала Королівська.
Чоловік здійняв погляд. Ох, як видимо кровили непоправним болем його очі!
– Мама її такою була, – проскрипів.
А Чеся й не сумнівалася. Дівчинка направду була гарненька, але її тато і собі красою не поступався: такий уже гарний осьде перед нею сидів! Але більше все ж – замучений і печальний. І говорив вельми жалісно, надміру тужливо…
– Шкода, що так усе сталося, – мовила дівчина. – Я теж не менше горе пару тижнів тому перенесла, то розумію вас як ніхто, – вразила незнайомця сміливим зізнанням.
– Чоловік? – запитав він.
Чеська скривила обличчя і вмент захлипала. Мовчки…
– Коханець? – уточнив удівець. Його голос із хриплого й тихого потроху переінакшився на більш звучний, баритоновий.
– Ні, ви що! – вирячила очі Чеся. Про плач призабула, почувши таке дивне запитання. – Наречений… Ось тепер у нас мало би бути весілля, – знову заскиглила.
– М-да, – буркнув удівець.
– Жити тепер не хочу, – додала тихо Чеся.
Чоловік аж примружився, так почав розглядати білокосу співрозмовницю.
– Серйозно? – перепитав.
– Угу, – хутко відповіла скривлена Чеслава.
– М-да, – заховав очі. – Я теж… не хочу, – додав.
– Що ви?! – хутко знайшлася сердега. – Ви маєте для кого! У вас оно яка красунька є! – вказала поглядом на малечу.
– А ти що ж, сирота? – спитав прямо.
– Ні, в мене мамка є.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal,
Саджавка – невелика штучна водойма, що служить для господарських потреб.