Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи. Отсутствует
дня прокинулася раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
– А де ж моя гусочка?
Подивилися – нема. От лисичка й каже хазяїнові:
– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено!
Хазяїн і каже:
– То, може, ягнята затоптали її.
А лисичка:
– То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
Віддали. Узяла лисичка в мішок те ягня та й пішла.
Біжить вона, біжить, застала її знову ніч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч:
– Пустіть, люди добрі, переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– Добре, ночуй!
– А де ж я своє ягня подіну?
– Пусти в загороду.
Лисичка так і зробила. А вночі нищечком устала та й з’їла те ягня.
Другого дня прокинулася раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала та й питає:
– А де ж моє ягня?
Сіла й ну плакати та примовляти:
– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб одне було добро, та й те вкрадено!
Хазяїн їй каже:
– Невістка гнала воли, то, може, й випустила.
А лисичка йому:
– Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку!
Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть.
А лисичка таки зав’язала невістку в мішок. От іще вона не пішла, та якось там на часину вискочила з хати, а син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку. Прийшовши, лисичка взяла, не розв’язуючи, той мішок із собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:
– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!
Та як струсоне тим мішком, а собака: «Авурр!..» А лисиця:
– А, капосна невістко, пособачилася! Ану, гляну на тебе, яка ти є.
Сіла та й розв’язала мішок. Тільки розв’язала – собака звідти як вискочить! Лисичка навтіки, собака за нею та далі в ліс… От-от дожене! Ні, таки добігла лисичка до нори, заховалася.
Сидить вона в норі, а собака над норою – не може влізти. Лисичка й давай питатися ушей:
– Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
– Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю.
Тоді до очей:
– Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
– Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.
Потім до ніг:
– Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше втікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
– О, спасибі ж вам,