Гордієві жінки. Жанна Куява
якнайбільше уваги. І дарувати людям свято – то найвірогідніше. Артистками захоплюються, на них рівняються, вони є кумирами й музами…
Знайомі Софію вважають красунею.
Ми із сестрою – зразковою.
Семен, напевне, – ідеальною.
Софія себе називає звичайною.
Хоча, мабуть, часто вона почувається саме артисткою…
Та тільки – зсередини.
– Але ж Софія вже зайнята, – засміявся Бурда, і собі кинувши ласим оком на молодуху в білій приталеній сукні. Але хутко викрутився: – Ваша, Ліє, скромність і непоспішність підкорили мене особисто, – зізнався.
– Думаєте, що такий же спокійний у мене характер? – усміхнулася йому. Та щоб не видатися нескромною, чи, радше, аби не злякати нового кавалера, і собі навзаєм зізналася: – Насправді так і є.
Уже за другим танцем кавалер звернувся до Лії:
– Ми могли би зустрітися завтра чи післязавтра?
– Якщо доля, то так, – серйозно відповіла дівчина.
– А самі ви як би хотіли? – поцікавився чоловік.
– Моє бажання є чимось малим і незначним проти того, що приготувало мені саме життя, – відказала Лія. І заслухалася мелодією, під яку виводила доладні й обережні танцювальні па. Звучала пісня «Маки червоні»,[29] котру не раз чула від Мії: сестра вивчила її слова з материних записників і поклала на власну музику.
Цей не вельми зграбний, на думку Лії, погано доглянутий пан у чорному дешевому костюмі й білій невипрасуваній сорочці ніяк їй не сподобався. Чи то пак – серце Лії зосталося незворушним після їхнього знайомства. Втім, дівчина відчула: він може стати непоганим для неї чоловіком. Звідки взявся цей здогад: не бралася дошукуватися, однак немолодий вік партнера з танцю, а отже, життєвий досвід і поважність, міркувала, зможуть прислужитися їй, «приземленій», у творенні міцної родини.
Лія справді шукала насамперед батька своїм майбутнім дітям. А Іван Петрович, видавалося, доволі підходящим був для цього кандидатом.
На весіллі дівчата-близнючки познайомилися і з новими родичами – батьками нареченого Семена, набожними Вірою Василівною та Віталієм Володимировичем, сизими голубками, як про них відкликалася сестра Софія, пенсіонерами. А ще з їхнього донькою, Семеновою молодшою сестрою Олею. Ця дівчина, років двадцяти восьми, від природи була непримітною, тому надмірна косметика, яку вона використала для весільного макіяжу, впадала в очі передусім. Ні, близнючки та Софія подібних переборів собі не дозволяли. Та й не зрівнятися було з ними повновидій і безформній Ользі.
Із весілля Софія поїхала до свекрів. Вони жили в невеликому приватному будинку.
– Ну, все, будьте розумницями, – побажала новоспечена дружина сестрам-близнючкам.
– Бережи себе, Софіє, – майже одноголосно прощебетали вони навзаєм.
5
За вікном похмурилося й показалася постать Семена. Вона повільно зарухалася в бік будинку.
Софія так і не насмілилася розповісти
«Маки червоні» – українська пісня на слова Віктора Герасимова і музику Олександра Злотника з репертуару тріо Мареничів, гурту «Рушничок», співачки Таїсії Повалій.