Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)
я в Наполеона! Ну що ж, – додав він подумки, – моя інтрижка з господинею хоч на якийсь час розважить мене».
На його щастя, така легковажність навіть у цьому незначному випадку не відбивала справжнього стану його душі. Пані де Реналь наганяла на нього страх своєю гарною сукнею, її сукня у Жульєнових очах була немовби втіленням Парижа. Його гордощі не дозволяли йому ні в чому покладатися на нагоду або на власну винахідливість. Виходячи з того, що Жульєн чув від Фуке і що читав про кохання у Біблії, він склав собі дуже докладний план кампанії. А що він був занадто збентежений, хоч і не признавався собі в цьому, то й написав цей план на папері.
Другого ранку пані де Реналь на хвилину опинилась у вітальні на самоті з Жульєном.
– Чи нема у вас ще й іншого імені, крім Жульєн? – спитала вона.
На те втішне для його самолюбства запитання наш герой не знав, що відповісти. Таких обставин у своєму плані він не передбачив. Якби не той безглуздий план, жвавий розум Жульєна одразу прийшов би йому на допомогу, а несподіваність тільки розпалила б його дотепність.
Усвідомлюючи свою незграбність, він розгубився ще більше. Пані де Реналь легко простила йому зніяковіння: вона побачила в ньому чарівну простосердість, а, на її думку, саме простосердості й бракувало цьому юнакові, якого всі вважали надзвичайно розумним.
– Твій юний гувернер не викликає в мене довіри, – не раз казала їй пані Дервіль. – У нього такий вигляд, неначе він усе обмірковує і кожний вчинок зважує заздалегідь. Він дуже потайний.
Жульєн почував себе глибоко приниженим, бо не знайшов, що відповісти пані де Реналь.
«Така людина, як я, сама перед собою зобов'язана виправити цей промах!» – вирішив він і, вибравши слушну хвилину, коли вони переходили з одної кімнати в іншу, скоряючись цьому обов'язку, поцілував пані де Реналь.
Важко було вигадати щось неприємніше й безглуздіше для них обох. Їх мало не помітили. Пані де Реналь здалося, що він схибнувся з розуму. Вона злякалася і страшенно обурилась. Ця недоречна витівка нагадала їй про залицяння пана Вально.
«А що ж було б зі мною, якби я зосталася з ним віч-на-віч?» – подумала вона. І вся її добропорядність повернулася до неї, бо кохання затьмарилось.
Вона подбала про те, щоб один із синів увесь час був біля неї.
І для Жульєна день тягся нудно; він незграбно намагався здійснити свій план спокуси. Кожен погляд, який він кидав на пані де Реналь, мав якесь глибоке, приховане значення. Проте Жульєн був не такий дурний, щоб не помітити, що йому зовсім не вдається бути не тільки звабливим, а й просто чемним.
Пані де Реналь не могла отямитись, так дивувала її Жульєнова незграбність і водночас зухвалість. «А може, це перше кохання робить розумну людину такою боязкою? – нарешті подумала вона і невимовно зраділа. – Чи ж можливо це? Невже моя суперниця ніколи не кохала його?»
Після сніданку пані де Реналь пройшла у вітальню, – до неї навідався пан Шарко де Можірон, супрефект Бре. Вона сіла за високі кросна й заходилася вишивати. Пані Дервіль вмостилась