Вінець Життя. Михайло Нікітін
за нами, змушувало волосся на руках ставати дибки. І коли ми озирнулися навколо, то зрозуміли, що жодних машин на вулицях не було, наче ми потрапили в інший світ, де панує загадкова тиша.
– А трамваї вже не їздять чи що? – з іронією запитав я.
Ми не розуміємо що відбувається, за нами зачиняє двері бармен та йде вглуб бару, здається, він живе прямо там або дуже близько. Ми пішли в бік парку, продовжуючи говорити про особисті плани у цьому житті. Ангела повідала мені про те, як вона збирається довчитися в університеті та поїхати у навколосвітню подорож, я ж розповів , що хочу винайти предмет, якого ще точно не бачив світ, музичний, переносний програвач, щоб можна було тримати його в руках та слухати музику де завгодно. Ми сміялися, адже радіо вже давно запотентували, а тому як я зможу зменшити пластинки, щоб музика відтворювалася всередині та грала в руках. Та раптом ми помітили дуже незвичну тінь. Вона стояла посеред вулиці та не рухалася. Серед ліхтарів, які давали світло, був один зламаний, саме у цьому місці знаходилася вона. Моє серцебиття почастішало, я відчув сильний холод, який з'явився в мене всередині, наче я почав замерзати, холодний піт почав проступати вздовж усього хребта, з рота пішов пар так, ніби то були залишки останнього тепла з мого тіла і відчуття злісного погляду принизало мене.
Ми зупинилися, я став перед Ангелою, щоб захистити її. Вона все ще нерухома. Ми продовжуємо стояти та спостерігати за силуетом. Я відчув як на моїй спині ворушиться волосся від подихів Ангели, а її рука лягла на моє плече. Вони наблизилася до мого вуха та запитала з тривогою в голосі:
– Що ми будемо робити? Воно мене лякає. – Ангела.
– Я не знаю, дістань той недопістолет з коробки. – я.
Вона вийняла зброю та простягнула мені. Я міцно обхопив її однією рукою, а іншою звів курок. Але я не поклав на нього палець, бо я гадки не мав хто переді мною. Може, це просто п'яничка, який не усвідомлює що відбувається. Таке не рідко траплялося у моєму місті, коли захмеліла людина стояла посеред вулиці та просто спала, не помічаючи нічого навколо себе. Ми повільно наближалися до силуету, який продовжував стояти на місці. Мій пульс почастішав, я не розумів які саме відчуття розривають мене зсередини. Можливо, це не просто якийсь пияка? Я не знав хто переді мною і що йому треба. Може хоче, вкрасти мій гаманець або ключі від крамниці? Я вагався і просто не знав як мені краще діяти. В коробці більше нічого не було?
– Ангела, подивись що ще є в коробці. – я.
– Тут є ліхтарик та записка. – Ангела.
– Що там написано? – я.
– "Не втрачай світло. Якщо світла немає, світи та стріляй. Не дай до себе торкнутися". Що це означає? – Ангела.
– Я й сам не знаю, щось тут не так, посвіти ліхтариком на цю тінь. – я.
Ангела вмикає ліхтар, напрявляє його на силует і той починай швидко рухатися в наш бік, видаючи при цьому неприємний скрежіт та шипіння. Я поклав палець на курок та вистрілив у тінь, яка розчиняється в сліпучому світлі. Після пострілу я впав на землю, але Ангела швидко допомагає