Настане день, закінчиться війна…. Петро Лущик

Настане день, закінчиться війна… - Петро Лущик


Скачать книгу
вийшов той самий офіцер. Тепер Теодор міг уважніше його роздивитися. На офіцерові були крапового кольору штани, заправлені у хромові чоботи зі шпорами. Голову офіцера покривало кепі, таке ж, як Івана, але головний убір був без двоголового орла, лише кокарда. З лівого боку до ременя кріпилася шабля.

      Офіцер озирнувся, і, помітивши Теодора, направився до нього.

      – Іване, ось цей офіцер.

      Брат уважно придивився до офіцера.

      – Це лейтенант.

      Помітивши офіцера, люди розступалися, даючи йому дорогу. А він зупинився перед Теодором, що не знав, як себе тримати.

      У правій руці лейтенант тримав невеличку папку.

      – Теодор Засмужний, – по складах сказав він. – Ви служитимете під моїм керівництвом. Зараз ми відправляємося на місце постійного перебування.

      – Зрозуміло, – тільки і спромігся Теодор.

      Наперед вийшов Іван.

      – Гер льойтнант! – звернувся він. – Пробачте, я погано розмовляю по-німецьки. Можу звернутися до вас польською?

      Лейтенант дивно подивився на Івана, на його військову форму і кивнув.

      – Хто ви?

      – Я брат Теодора. Піхотинець 89-го піхотного полку. Демобілізований тиждень тому. Дозвольте запитати?

      – Я вас слухаю.

      – Мені відомо, що русини в драгунах не служать, – говорив Іван.

      – Вам не все відомо, – відповів лейтенант. – Так, загалом драгунські полки укомплектовуються лише нами, німцями. Але існує єдиний полк, де служать німці, румуни та русини. Це 9-й Галицько-Буковинський драгунський полк ерцгерцога Альбрехта. І ви, Теодоре, маєте честь служити у ньому. Ви повинні виправдати велику честь, виявлену вам.

      – Так, пане офіцер, – відказав Теодор, чим викликав усмішку того.

      – Нічого, навчимо.

      – Ще одне запитання, – не відставав Іван і, побачивши невдоволене обличчя офіцера, додав: – Останнє. Де служитиме мій брат? Куди писати листи?

      – Лємберґ, – кинув лейтенант. – Пішли.

      Останні слова були адресовані Теодору. Той похапцем схопив плечовий мішок, спішно обняв брата, кивнув друзям і заспішив за офіцером.

      Він підозрівав, що пішки до Львова йти не доведеться. Напевне, пан офіцер приїхав сюди каретою, або просто на коні. А лейтенант спокійно повернув на вуличку, що вела до вокзалу, і Теодор зрозумів, що йому доведеться вперше їхати поїздом.

      Помітивши переміну у виразі його обличчя, офіцер поцікавився:

      – Їздили раніше?

      Засмужний спромігся лише заперечливо кивнути головою.

      – Нічого, – заспокоїв його офіцер. – Все в житті доводиться робити вперше.

      – Пане лейтенант, – звернувся Теодор. – А як вас звати?

      Той усміхнувся.

      – Взагалі-то, драгуне, цього не прийнято питати командира, але оскільки ви ще не знаєте всіх тонкощів служби, то пробачаю вам. Я лейтенант другого дивізіону 9-го драгунського полку лейтенант Франц фон Шлосман. Тільки, рекруте, хочете хорошу пораду?

      – Так.

      – Для того, щоб бути драгуном, вам не вистачає однієї деталі?

      – Якої? – здивувався Засмужний.

      – Вусів.

      Теодор


Скачать книгу