Настане день, закінчиться війна…. Петро Лущик

Настане день, закінчиться війна… - Петро Лущик


Скачать книгу
одне. Хочу, щоб ви зарубали на своїх носах: я не потерплю непослуху. Попереджаю зразу – у мене важка рука.

      Гнат Бишко чомусь подивився на драгуна, що стояв біля крайнього ліжка, той знітився, а присутні зареготали. Не знаючи, як реагувати на цей сміх, новобранці скромно мовчали.

      За цим сміхом не замітили, як у казарму зайшов лейтенант Франц фон Шлосман. При його появі усі драгуни підвелися і виструнчилися.

      – Гер лейтенант! – доповів корпораль. – Проводжу з прибулими ознайомлювальну бесіду.

      – Мудро! – похвалив лейтенант. – Яке враження?

      – Навчимо! – невизначено відповів Бишко.

      – Також вірно. Я бачу, ви вже познайомилися. Пане корпораль, вкажіть новобранцям їхні місця. І я завтра зранку чекаю вас на плацу.

      Коли офіцер пішов, прибулих розподілили по ліжках, попередивши, що це лише сьогодні вони так швидко опинилися в казармі. В інші дні муштра тривала дотемна.

      Теодор Засмужний хотів «поселитися» поруч з новим товаришем з Мостів, але йому довелося ділити двоярусне ліжко з вже знайомим румуном, причому спати прийшлося на верхньому ярусі. Теодор зняв мундир, чоботи, акуратно склав їх на табуретці і виліз нагору.

      Ні з ким говорити не хотілося. Лише побути на самоті. Він помітив, що багато прибулих також усамітнилися, принаймні думками. Драгуни, що прослужили рік або й більше, розбрелися гуртками і зайнялися своїми справами, в основному грали в карти. Вони розуміли, які думки рояться у головах нових товаришів, тому їх не чіпали.

      А думки у Теодора були тривожні. Якось одразу його вирвало із звичного йому життя і кинуло у незнайомий вир. Ще зранку він був вдома, востаннє нагодував коней, обійшов господарку, не так, щоб прослідкувати за чимось, а радше, щоб запам’ятати. Дорогою до війська вони з хлопцями будували такі-сякі плани на майбутнє.

      Але Бог розпорядився по-своєму.

      Двояке відчуття опанувало Теодора. Йому, звичайно, було шкода опинитися так далеко від своїх односельців, які, він був певен, триматимуться разом, і це полегшить їхню службу. Він же опинився один серед незнайомих йому людей. Йому буде важче. Залишається сподіватися лише на власні сили або знайти собі друзів серед вояків. Дмитро Віхоть, наприклад. Та й корпораль Гнат Бишко порядна людина, здається.

      З іншої сторони, Теодор не міг не відзначити, що йому дійсно вдалося виділитися серед односельців. У драгунах з села служили дуже рідко, тому кожен був відомий і навіть після смерті про нього згадували: «це той, що при драгунах був». І кожен знав, про кого йде мова. Теодор Засмужний згадав, що ті, що відслужили, як могли вихваляли свій полк. Більшість служила у вісімдесят дев’ятому полку, лише декільком довелося три роки відбути у тридцятому полку тут, у Львові. Часом бувало, зберуться старші чоловіки (а це траплялося зазвичай після відправи або на празнику за столом) і почнуть гордитися своїми походеньками. Якщо ж зберуться «тридцяті» з «вісімдесят дев’ятими», суперечка іноді переростала у шарпання, яке, втім, легко охолоджувалося наливкою.

      І


Скачать книгу