Сповідь з того світу. Ярослав Яріш

      Гей же в долині.

      При молоденькій, при зелененькій ялині!

      На другому куплеті мене підтримав і Михайло.

      – Досить вам, – спробував зупинити Гаврило, але у його голосі не було ані гніву, ані погрози.

      Коли ми доспівали, Гаврило встав, поправив на собі одяг. Він дивився на мене, і його рішення вже остаточно визріло:

      – Схоже, вам з Іваном одне без одного волів не знайти. Шкода. Волів. Що ж, нехай буде так…

      Розділ 9

      Марія

      Мене попереджали, та я все ж таки вирішила піти проти Долі. Вона, очевидно, також жінка, тому повинна мене зрозуміти. Мені без мого Івана не буде життя ні на землі, ні на небі, ні у чорній безодні. І я готова була перейти ту безодню, перелетіти, перекричати. Попросила тільки у Богородиці сили, аби не дала впасти, аби не захрип голос та не втомилися крила.

      Михайло повів мене назад підземеллям до виходу.

      – Що мені тепер треба буде робити? – запитала я дорогою.

      – Будь зі своїм мужем, просто не дай йому померти. Якщо зможеш перехитрити Долю і Смерть – твій Іван виживе, вийде з коми.

      Ми підійшли до того місця, де тунель розходився на два рукави.

      – Ми завше даємо на вибір дві дороги. До речі, так само як і чорні. Усе чесно. Маєш останній шанс передумати. Підеш ліворуч – опинишся у лікарні біля свого чоловіка. Праворуч – перенесешся на сотні років назад, переживеш тисячі чужих життів, поховаєш десятки тисяч своїх рідних. Вирішуй.

      – А тут і думати нема про що, – твердо відповіла я.

      – Тоді краще залиш просто тут свій страх і свої сльози, бо тобі доведеться випити стільки гіркоти, що душа може не витримати й розірватися на мільйони дрібних частинок.

      Я похитала головою:

      – У моїй душі житиме надія. Вона переборе страх і висушить сльози.

      – Тоді йди. Я проситиму за тебе.

      Я з вдячністю поглянула на Михайла і пішла у тунель праворуч. Мене вже нічого не могло зупинити, навіть такі поважні дами, як Доля і Смерть!