Заборонені ігри. Юрій Покальчук
працювати. У нас тут для вихованців – півдня школа, обід, а потім праця. Вони зайняті цілий день.
Так от Вовк намагається навчитись столярної справи насправді. Каже, що буде працювати столяром, як звільниться. Хороший фах, копійку собі заробить, як захоче.
І ще одне – отакі, як він, що потрапляють за ґрати волею збігу невдалих обставин, вони не злочинці насправді, в них немає злочинної психології, просто так сталося в їхньому житті, і вони виходять і ніколи більше не потрапляють до в'язниці. А от злодії – тут вже біда бідою, в них народжується бажання украсти, бо це ніби такий спорт, небезпека, але бажання, як нині можна казати, підіймає адреналін у крові, і все – тут його не зупиниш. І ці часто потрапляють, як вони кажуть – «на тюрму», знову. Особливо, коли звільняються ще зовсім молоді і діватись їм нікуди – роботи нема, вдома, як завжди в таких випадках, негаразди… Ну, і повелося…
Ну, але то таке, то наші біди.
Вовк ще й малює чудово. От у нас тут один письменник журнал випускає з творів і малюнків наших вихованців. То Вовк йому всі обкладинки малює і ілюстрації робить для журналу. Талановитий хлопець.
Але що далі з ним станеться, то вже, як кажуть, буде видно… Але віїт себе вважає дорослим – двоє дітей – і каже, що його головне завдання стати на ноги і заробляти на утримання родини…
Та побалакаєте з ним самі, побачите. Ми його на сьогодні звільнили від школи і від праці – так що можете з ним пробути скільки хочете…
Я знав що вона вагітна все вже було давно позаду ми вже були разом двісті разів чи триста чи скільки я на початку рахував до ста… а потім вже було як завжди я дочікувався коли нікого не було в школі і знав що вона чекає мене в учительській… а тут в школі це завжди була небезпека і в цьому теж: була принада і зваба переступити всі закони всі пороги саме тут де ніхто не міг підозрювати такого саме тут… де я просто учень сьомого класу… я тут трахаю свою учительку вже який сотий чи двухсотий раз і шалію від цього… нагнувши її на столі на який вона лягає грудьми виставляючи переді мною вже безсоромно свої білі круті сідниці від самого вигляду яких я одразу млію і штани в мене вже розстібнуті стрижень напоготові і я вже завченим рухом входжу в неї і вона вже давно мокра… бо сама чекає цієї миті… і ми починаємо наш шалений шкільний вальс і рухаємось в такт… і вона рухається мені назустріч як завжди ми рухаємось разом… і я кінчаючи в насолоді ледь стримуючи стримую свій яскравий могутній переможний і щасливий крик радості і перемоги… давлюся хрипло і гарчу б'ю ногами як дикий звір… я знаю я знаю хто я і що я… я знаю але зараз я в ній з нею я це я той який ким би я не був я з нею це справжній я і я кінчаю в неї як завжди ніколи не випускаючи насіння… все одно буде наша дитина… ми колись будемо разом… і в знемозі я лягаю на неї і коли кінчаю просто в шалі кусаю її в потилицю в спину виючи від шалу… і вона щаслива тримає мене обома руками за сідниці в такт притискаючи мене до себе… ніби сама трахає мною себе… і мені від цього ще краще і ще млосніше і не виходжу з неї я лежу на ній і вона знає вже це…