Заборонені ігри. Юрій Покальчук
зітхнула вона, – але це диво треба доглядати, треба на них грошей, і часу, і всього, всього. А хочеться жити і собі. А чоловік… Його фактично нема, може, й не буде ніколи більше, а може, й вернеться. Зараз невідомо!
А далі все було, як в тому анекдоті – їбу і плачу!
Коли я вранці прокинувся, вона вже встигла дітей відвести до садочка, так я їх і не бачив. Потім ми випили кави і більше я з нею жодних інтимів ніколи не мав. Ми десь ще пересікались випадково, але тільки приязно вітались і на тому все.
Але цих сплячих дітей я запам'ятав і про них не раз думав, воно все здалеку добре, гарно і легко, а діти виростають всякі, і життя всяке, і кожен – інший! Але то була гарна картина, і це те, чого мені в житті також бракує й досі. Хоч я собі кажу – ще не вечір!
А в міжчасі я знову трахаю свою швидку допомогу, їй вже під сорок, вона без претензій на одруження, у неї дорослі діти. Вона то зводиться з чоловіком, то розходиться, він якийсь пияк і знає, що вона з кимось трахається і йому ніби пофіг, щось таке, у що я не хочу влазити, але трахатись вона завжди готова – і це клас. Але ж так не можна жити завжди… І дітей в мене досі немає і дружини не видно на горизонті, і спливають роки, і хочеться чогось іншого, а одружені колеги кажуть – який ти щасливий!
А я, коли злюся, то просто починаю розмовляти із собою самими матюками, і мені ніби від цього легше. Бо ніби звільняєшся від рамок і умовностей, а говориш напряму – грубо і просто, але правду. Сувору і пиздувату!
Отака от хуйня, малята! – кажу я собі, і тупо визнаю, що заздрю чужому коханню, божевільній історії, в якій так багато різної біди, але багато такого, що вивішує все, опромінює іншим світлом, і що трапляється дуже й дуже рідко!
…ну і що робити ці блядські суди нічого не тямлять… я ще досі не розлучений… вона байстрюка народила від того виродка циганського і ще треба довести що то не мій і тоді нас розлучать… це якась мара а не життя… добре що діти у моїх батьків та я заберусь із цього Луцька назавжди і так зрозуміло але хочу помсти за свою ганьбу хочу помсти не те слово то її хата пішла вона на хуй… я й так вже не живу… але ти подумай як мені зараз бути… не розумію просто виходить посиділа два місяці і все гаразд… ти думаєш… ти переконаний та якщо так то треба блядь довести все до кінця… їй сказали в суді аби до того циганчука не підходила на гарматний постріл а вона… ти точно знаєш… а як це зробити… підстерегти… допоможи брате то я буду знати що я…, я помщений…, бо курва в мене зараз такі ревнощі з'їдають душу що не в силах тобі описати… просто лють до неї… просто лють… і більше нічого… я навіть зі своєю червоноградською не можу нормально трахатись… бо мене тіпає від однієї думки що якесь мале гівно мало того що лазило на мою бабу майже рік та ще тепер і далі продовжує… ні цього я не витримаю поки не вирішу до кінця цієї історії… кажеш можна засадити її вже надовше… вона порушила умови свого звільнення… так так це умовне покарання а якщо порушить умови то вже на повну катушку… це і зі злодіями так буває… класно… отже її треба просто приловити з міліцією коли