Заборонені ігри. Юрій Покальчук
усі повалились чи просто попадали на землю.
Багаття ще ледь жевріло.
Врешті Ром Баро встав і сказав:
– Всі бачили? Ніхто нікому ні слова!
Це наша таємниця.
Їхні душі заспокоїлись і ми вільні. Наш Мічений Вовк виграв свою вовчу війну!
Ще треба йому Дзеркало Світла. Але воно прийде. Воно вже поруч. Він усе виборов.
Він вже не Мічений, він просто циган, як і ми всі. А наше прізвище Вовк – відтепер тільки прізвище.
Але ми ніколи не забудемо, що наша покровителька, яка була неласкава до нас, несе в собі не тільки помсту і руїну, але й велику Любов, і тепер вона повертається до нас світлим своїм промінням!
– Хай буде так!
І цигани піднялися, і могутній чоловічий хор задзвенів нічною піснею волі – хай буде так!
Перемовки з Вованом мене часом хоч і діставали, але були на загал для мене особливо плідними, та й Вованові вочевидь було зі мною цікаво сперечатися. Це у нас звичайно йшло на кінець дня, коли більш-менш робота закінчувалась, або хто із нас залишався чергувати по номеру, а інший ще закінчував роботу і, закінчивши, валив по пиво, і так по канапці і по пиву – і поїхали.
Сьогодні були чергові літературні дебати. Я сказав, що вичитав у Кіплінґа, що піднесення розумової й енергетичної діяльності людини особливо високе в постпубертатний (Вован тут же вставив, та скажи вже просто, коли яйця виростають) період, а у віці двадцять два – двадцять три людина переважно тупіє.
Ну і далі понесло-поїхало.
Ти вважаєш, що ми з тобою вже тупі придурки, а ці сцикуни, які тільки вчора почали дрочити по-твоєму генії і інтелектуали!
Та ти вийди на вулицю і подивись на цих геніїв. Гральні автомати, драп і секс… І ще пива випити, а то й горілки. Ото й усе, що в них у голові.
От послухай анекдот. Про школу. Тобі ж цікаво.
«У класі новий вчитель. Іде перекличка:
– Іваненко!
– Я.
– Япишин!
– Я.
– Х…Хуїв!
– Я.
– Що це в тебе за прізвище? Може, написали неправильно?
– Ні. Все правильно. Просто я болгарин.
– А-а-а. Ну сідай, болгарин… Хуїв.»
– А щодо малолітнього сексу, – Вован не вгавав, – то я тобі пісеньку нагадаю. Народ скаже, як зав'яже.
– Мамо, я женитися буду!
– Не женися, сину,
Біда тобі буде,
Будеш спати, цілувати,
А хліба не буде.
Не послухав мами,
Взяв та й оженився,
І до жінки Катерини
Раком причепився.
Ой цілує нічку,
Ой цілує днину,
Стара мати руки ломить —
Схаменися, сину.
Як націлувався,
Як наобіймався,
Під очима почорніло,
А живіт запався.
Задзвонили дзвони
І у неділю рано,
Поховала мати сина
Через цілування.
– Ти,