Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
багатоманітність людського духу. (Рабіндранат Тагор: «Ми повинні в усьому світі знайти безкінчений зміст, який полягає в тому, що ми люди»[19]). Поезія Шевченка глибоко психологічна і психологічна неповторно й специфічно: багато його віршів – це не просто розвиток якоїсь думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці, – це цілісний психологічний комплекс, закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, – а всю людину, все її життя (чудовий зразок такої психологічної «повісті» – вірш «А. О. Козачковському»). А про вірш «Мені однаково, чи буду…» почесний академік Петербурзької Академії наук Д. Овсянико-Куликовський говорив, що в ньому «така сила ліризму, рівного якому важко знайти або навіть неможливо». Під ним, казав академік, могли б підписатися Пушкін, Гете, Шиллер, Гейне…
Протягом небагатьох років творчості Шевченка пройшов великий і складний шлях розвитку. Його поезія багатогранна і часом навіть суперечлива, та це неминучі суперечності інтелектуальних і духовних шукань, невтоленної думки. Водночас Шевченко дивовижно цілісний і послідовний, основу його єства складають ті сокровенні думи, які проходять крізь усю його творчість поета, прозаїка, художника.
Найпомилковішим було б уявляти Шевченка статичним і однозначним. Не менше спрощення – малювати його еволюцію як перманентну відмову від одного в ім’я другого. Звичайно ж, між «Причинною» і «Неофітами», між ранніми баладами і пізніми біблійними «подражаніями» – величезна відстань, довгий і тернистий шлях, пройдений у муках, думах і трудах. Але цим шляхом Шевченко не відходив від себе, а йшов до себе. І не випадкове його звертання до власної Долі:
…ми просто йшли;
У нас нема
Зерна неправди за собою.
Шевченко, як і кожен геній, весь – нескінченне і безперервне сплетіння самозаперечень і самостверджень, але його заперечення ніколи не було простою відмовою від колишнього, а ствердження – простою заміною його новим. Це був складний процес поглиблення, збагачення, перетворення попередніх понять та їхнього активного входження в наступні, перевірка колишніх уявлень та ідеалів новими, виґрунтованими на більшому знанні, їхнє боріння та взаємозапліднення – тяжка, органічна і незупинна робота вивищення духу.
Справді: хіба могутня сила і обпалююча пристрасність його біблійних псалмів та «подражаній» (на жаль, невідомих ширшому колу його сучасників) не є нова, вища якість колишнього Шевченкового бунтарського романтизму?
І хіба не те гостре відчуття своєї невлаштованості, самоти, «недолі» на чужині і не те жадання зустрічі з батьківщиною, з матір’ю-Україною, які надихали його ранню поезію, – по-новому, по-інакшому і з особливою силою та зворушливістю залунали в його передсмертній ліриці: в тихій печалі, у невеселих думах людини, яка прожила гірке життя на чужині, що стала йому другою батьківщиною, дала йому