Крила Яструба. Д. Норгар
зітхнула.
– Ніхто. Я надала інформацію в майже необмеженому доступі. Там нічого такого не було, що б могло наштовхнути на роздуми про те, що справді сталося. Та вона ж не просто написала роботу, вона дослідила все з початку, порівняла усі додані відомості і параметри та зробила свої висновки.
– З такими характеристиками її будь хто візьме до себе, та з таким бажанням шукати правду буде важко, але не мені.
– Ні, Дейліне, вона ж іще дитина.
Він закрив доповідь.
– Усі ми такими були.
– Але вона не для служби так далеко від дому. У неї любляча, досить заможна родина, наречений, та не простий, а син пана Азурі.
– Тоді чому вона подалася у елітну військову академію і майже закінчила підготовку у бойовому підрозділі, та щось перемкнуло і перевелася у дослідники. Якщо вона уся така домашня, то чому вона не в столичному університеті, а тут?
– Це молодість.
– Селіно, я тебе дуже люблю, та таких людей шкода не використовувати по їхніх можливостях. І мені чомусь здається, що вона хоче і мріє про подорожі і роботу міжпланетного дослідника-аналітика, а не про кабінетну роботу в академії.
– Азурі буде проти. У них були свої плани на цю дитину.
– Вони що її купили? Підписали контракт? Ні?
– Я не…
– Селіно, якщо треба буде, я сам до Лейтона піду. Тому, будь ласка, передай пану коменданту мої найкращі побажання і список тих, кого я відібрав.
Вона зітхнула.
– Сподіваюся, ти її на за миле личко обираєш.
Дейлін похитав головою.
– Ох вже ці жінки, у вас лише одне на думці.
– Якби ж я тебе погано знала. Ти досі не одружений.
Це було скоріше ствердження ніж питання.
– Так, та я над цим якраз розмірковую. З’явилася цікава кандидатура.
– Дейліне, схаменися! Вона ж іще дитина закохана у чудового юнака.
– Ти добре знаєш, як мої пращури ставилися до таких питань, моя люба вчителько. І я старомодний. Тож усі ваші розмови про закоханість я не сприймаю.
Селіна трохи зблідла від його тону.
– Та я пожартував, – розсміявся Дейлін побачивши реакцію вчительки, – я не варвар якийсь, чесне слово. Відслужить свої три роки у веселій компанії на Яструбі, захоче – повернеться до свого нареченого, не захоче – знайде собі якесь заняття, або залишиться у нас.
Селіна поклала руку на серце.
– Ти іноді мене лякаєш.
Він обняв вчительку за плечі.
– І все одно я проти і не збираюся віддавати тобі свою кращу студентку.
– Ну, – він розвів руками, – це вирішить комендант. А зараз, будь ласка, увімкни мені архів новин за останні декілька тижнів.
Дейлін визирнув у приймальню.
– Лізет, будь ласка, замовте нам обід у якомусь гарному ресторані, замовляйте на моє ім’я і не соромтесь у виборі. Бо ж я дуже скучив за нормальною їжею.
Аж подих перехоплювало від усіх красот. Вікторія з маленькою валізкою стояла посеред велетенського куполу, а там квітли величезні духмяні барвисті квіти, зеленіли кущі і дерева,