Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
тому, як будинок було спроектовано. Уперше за весь час своєї роботи Бьорнемові загрожувало серйозне звинувачення. Він писав дружині: «Не треба хвилюватися через цю історію, хоч там що пишуть у газетах. Без сумніву, буде осуд і буде чимало неприємностей, але врешті все залишиться позаду. Ми поставимося до всіх негараздів настільки просто, чесно й мужньо, наскільки на це здатні».[56]
Ця пригода залишила в його душі глибокий слід – особливо те, що його компетентність мали оцінювати якісь бюрократи, на яких він не міг жодним чином вплинути. «Той коронер, – писав він Марґарет через кілька днів після обвалу, – противний дрібний лікар, продажний політикан, геть безмозкий, надокучив мені страшенно». Бьорнему було сумно, самотньо й хотілося додому. «Як же мені хочеться зараз бути там, де навколо мене спокій, біля тебе».[57]
Десь у той час стався і третій удар, але інакшого ґатунку. Хоча Чикаго швидко набував слави промислового й комерційного генератора енергії, його еліта гостро відчувала зневагу ньюйоркців, підставою для якої був брак культурного капіталу. Щоб зарадити цій проблемі, видатний мешканець міста Фердинанд В. Пек запропонував збудувати глядацьку залу – таку велику й акустично досконалу, щоб змусити замовкнути всіх східних критиків й отримувати великий прибуток. Пек мріяв про будівлю, де крім величезного театру також буде готель, бенкетна зала й конторські приміщення. Численні архітектори, які вечеряли в ресторані Кінслі – чиказькому аналогу нью-йоркського закладу Дельмоніко, – погодилися, що то має бути унікальна, історична споруда для міста і що, швидше за все, вона до снаги Бьорнему з Рутом. Бьорнем був такої самої думки.
Пек зупинив свій вибір на чиказькому архітекторі Данкмарі Адлері. Пек розумів: якщо підведе акустика, то будівля не вдасться незалежно від її краси та розмірів. Тільки Адлер встиг раніше продемонструвати добре розуміння принципів акустичного проектування. «Бьорнем був незадоволений, – писав Луїс Саллівен, тепер уже партнер Адлера. – Та й Джон Рут був не в захваті».[58] Побачивши перші креслення «Аудиторіум-білдінґу», Рут сказав: складається враження, що Саллівен «зібрався наляпати прикрас на черговий фасад».[59]
Між двома фірмами стосунки були напружені від самого початку, хоча хто міг знати, що через не один рік по тому ворожнеча виллється у в’їдливі зауваження Саллівена щодо найкращих досягнень Бьорнема, причому тоді, коли Саллівенова кар’єра вже розчинятиметься в тумані алкоголю й розчарувань. Адже зараз напруга ще легка, на рівні нечутної вібрації перевантаженої сталі. Це протистояння було породжене різницею в поглядах на природу й мету архітектури. Саллівен вважав себе передусім митцем, ідеалістом. В автобіографії, написаній у третій особі, він схарактеризував себе так: «Чоловік із чистим серцем, відданим мистецтву, питанням філософії, релігії, принадам прекрасної природи, пошуку істини для людини в глибокій вірі та добрій силі».[60] Бьорнема він називав «колосальним
Лист Бьорнема до Марґарет від 29 лютого 1888 р., Burnham Archives, Burnham Family Correspondence, Box 25, File 3.
Лист Бьорнема до Марґарет від 3 березня 1888 р., ibid.
Sullivan, Louis, 294.
Morrison, 64.
Sullivan, Louis, 291.