Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
і розтинав живими в лісі коло Джилмантона. Такі припущення базувалися на засвоєних у ХХ столітті важких уроках щодо поведінки подібних дітей. Єдиним близьким другом Маджетта був старший хлопчик на ім’я Том, який загинув, упавши з висоти, коли діти гралися в покинутому будинку.[76]
Маджетт вирізав свої ініціали на старому в’язі на дідусевій фермі, де сім’я на одвірку зарубками позначала його зріст. Перша позначка – нижче, ніж дев’яносто сантиметрів. Одним з його улюблених занять було вилізати на високий камінь і кричати, щоб пішла луна. Він допомагав «мандрівному фотографу»,[77] який на певний час зупинився в Джилмантоні. Той чоловік помітно кульгав і був радий, що мав кого посилати з різними дорученнями. Одного ранку фотограф дав Маджетту якусь поламану колодочку й попросив віднести в місто до теслі, щоб той її замінив. Коли Маджетт приніс нову колодочку, то побачив напіводягненого фотографа, який сидів коло дверей свого помешкання. Без зайвих слів фотограф відчепив одну зі своїх ніг.
Маджетт остовпів. Він ніколи не бачив раніше протезів і уважно дивився, як фотограф вставляє ту колодочку в частину ноги. «Якби він потім зняв ще й голову в такий самий загадковий спосіб, це б мене не здивувало сильніше»,[78] – згадував Маджетт.
Щось у виразі обличчя хлопчика привернуло увагу фотографа. Ще не приладнавши ногу, він підскочив до фотоапарата й приготувався зняти Маджетта. Перш ніж відкрити діафрагму, він помахав дитині протезом, тримаючи його в руці. За кілька днів вручив хлопчикові фото.
«Я багато років його зберігав, – писав Маджетт, – і це худеньке, сповнене жаху личко босого хлопчака в домотканому одязі й досі в мене перед очима».[79]
Коли Маджетт згадував цю зустріч у мемуарах, він сидів у в’язничній камері й сподівався викликати до себе хвилю народного співчуття. Хоч якою чарівною видається оця сцена, насправді тогочасний фотоапарат практично не був здатний вловити швидкоплинну живу емоцію, особливо на дитячому обличчі. Коли фотограф і побачив щось в очах Маджетта, то це була синя порожнеча, якої, на жаль, йому не вдалося б спіймати на жодну плівку.
У шістнадцять Маджетт закінчив школу і, незважаючи на юний вік, пішов в учителі – спочатку в Джилмантоні, потім в Елтоні (штат Нью-Гемпшир), де зустрів жінку на ім’я Клара Лаверінг. Нікого подібного вона зроду не бачила. Він був юний, але не по роках урівноважений і мав хист створити їй гарний настрій навіть тоді, коли вона була не в дусі. Він так гарно й тепло розмовляв, завжди ніжно, обережно торкався її, навіть на людях. Великим недоліком цього кавалера було його наполягання, щоб вона дозволила йому кохатися з нею – не так, як це очікують від пристойного нареченого, а так, як заведено після весілля. Вона тримала його на відстані, але не могла заперечити, що Маджетт хвилював її силою свого бажання, приходячи в її сни. Маджеттові було вісімнадцять, коли він попросив її втекти з ним. Вона погодилася. Пара одружилася 4 липня 1878 року в присутності мирового судді.
Спочатку
Schechter, 12.
Mudgett, 7.
Ibid., 8.
Ibid., 8.