Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
rel="nofollow" href="#n_96" type="note">[96]
Він змінив вивіску: тепер це була «Аптека Г. Г. Голмса».[97] У міру того, як пішла поголоска, що молодий, красивий і, вочевидь, холостий лікар тепер стоїть за її касою, до аптеки стало вчащати дедалі більше дівчат – приблизно двадцятирічних і старших. Вони гарно вдягалися задля таких візитів і купували те, що їм не було потрібно. Давні клієнти також полюбили новенького власника, хоч їм і бракувало втішної присутності місіс Голтон. Голтони допомагали їм, коли хворіли їхні діти, втішали їх, коли недуга виявлялася смертельною. Вони розуміли, що місіс Голтон продала аптеку. Тільки чому ж її не видно в містечку?
Голмс із усмішкою пояснював, що жінка вирішила навідати каліфорнійських родичів – вона цього давно хотіла, тільки все бракувало часу та грошей, та й не могла вона такого зробити, поки її чоловік лежав при смерті.
Із часом, коли запитань поменшало, Голмс дещо змінив цю історію. Місіс Голтон, пояснював він, так сподобалося в Каліфорнії, що вона вирішила там і оселитися.
«Відповідність»
Нічого. Стільки було енергії, стільки бравади, а тепер – зовсім нічого. Надворі стояв липень 1890 року, від голосування Конгресу за проведення Всесвітньої «Колумбівської» виставки в Чикаго минуло майже півроку, а сорок п’ять членів виставкового комітету так і не визначилися, де саме в місті слід проводити той захід. На момент голосування на кону стояла честь і гордість міста, і тоді все Чикаго було одностайне. Його представники нахвалялися перед Конгресом, що місто може надати масштабніше і більш відповідне середовище для події, ніж будь-що з того, що можуть запропонувати Нью-Йорк, Вашингтон чи будь-яке інше місто. А нині кожен район Чикаго наполягав на тому, щоб місце було обране саме на його території, і на перешкоді остаточному рішенню стали скандали на цьому ґрунті.
Комітет із територій і будівель ярмарку конфіденційно звернувся до Бьорнема з тим, щоб той дав оцінку кільком територіям у місті. Так само делікатно комітет звернувся до Бьорнема й Рута з проханням, щоб вони, врешті-решт, взяли на себе керівництво проектуванням і будівництвом ярмарку. Для Бьорнема кожна втрачена хвилина була крадіжкою й так обмеженого часу на всі роботи. Остаточний документ було підписано у квітні президентом Бенджаміном Гаррісоном, він встановив день освячення виставки – 12 жовтня 1892 року на честь тієї дати чотириста років тому, коли Колумб уперше уздрів Новий Світ. Проте урочисте відкриття мало статися пізніше, 1 травня 1893 року, щоб Чикаго добре підготувалося. Навіть у такому разі, розумів Бьорнем, більшу частину території треба повністю підготувати до дня освячення. Тож лишалося тільки двадцять шість місяців.
Знайомець Бьорнема Джеймс Еллсворт був однією з чільних осіб у комітеті; його також розчаровувала ця патова ситуація, до якої він сам багато в чому спричинився.[98] Дорогою у відрядження до штату Мен у середині липня він побував у Брукліні (штат Массачусетс) і там завітав до кабінету Фредеріка Ло Олмстеда,
Franke, 210.
Лист Еллсворта до Олмстеда 26 липня 1890, Burnham Archives, Box 58, File 13.