Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
із Кодменом прибули через три дні, у суботу вранці, і побачили, що місто аж гуде від новини, що найновіший перепис населення офіційно підтвердив попередньо приписуваний Чикаго статус другого за розміром міста в Сполучених Штатах, хоча й останній підрахунок показав зовсім незначний розрив між ним і третім містом – Філадельфією (всього лише 52 324 душ). Ця добра новина була втіхою після важкого літа. Нещодавно місто накрила жахлива спека, від якої загинуло сімнадцять людей (одного з яких звали Христос) і яка розбила вщент нахваляння чиказців перед Конгресом про чудовий, «свіжий і приємний» літній клімат у місті, як писала «Tribune» – практично курортний клімат. І саме перед хвилею спеки молодий британський письменник на злеті популярності надрукував про Чикаго ущипливий нарис. «Побачивши його один раз, – писав Редьярд Кіплінг, – не бажаю бачити його знову. Це місто населене дикунами».[108]
Бьорнем зчудувався молодості Кодмена – йому навряд чи було більш як двадцять сім чи двадцять вісім років. Якщо така юна людина завоювала довіру найкращого майстра ландшафтів Америки, то Кодмен, вочевидь, справді великий молодець. Погляд його очей кольору обсидіану був такий гострий, що, здавалося, міг наскрізь пропалювати сталь. У зовнішності Олмстеда Бьорнема вразила крихкість тіла, котре, здавалося, не було призначене тримати настільки масивний череп. Оце голова: зверху лиса, а внизу облямована кудлатою білою бородою – щось таке, як ялинкова кулька зі слонової кістки на купі стружок. Олмстед виглядав утомленим з дороги, але очі в нього були великі, теплі та ясні. Він бажав узятися до справи негайно. Нарешті Бьорнем побачив людину, котра розуміла істинну ціну кожної втраченої хвилини.
Бьорнему, звичайно, були відомі досягнення Олмстеда: Центральний парк на Манхеттені, Проспект-парк у Брукліні, територія Корнелльського та Єльського університетів і чимало іншого. Також він знав, що до того, як працювати в ландшафтній архітектурі, Олмстед був письменником і редактором, подорожував довоєнним Півднем, досліджуючи культуру та практику рабства. Олмстед відомий блискучим розумом і невтомною відданістю справі, але й дошкульною прямотою, котра в нього майже напевне виявлялася з тими, хто не розумів: він створює не якісь там клумбочки й садочки, а великі ландшафти, сповнені таїни, з танцями тіней і сонячних зайчиків на траві.
Водночас Олмстед знав, що саме наполегливість Бьорнема підносила будівлі до хмар. Діловим генієм фірми був Бьорнем, а митцем – Рут. Саме в Бьорнемі Олмстед відчував рідну душу. Бьорнем був чоловік рішучий, прямий і душевний; говорячи, він дивився в очі Олмстеду своїм синім поглядом, і той відчував його переконливість. Порадившись приватно, Олмстед і Кодмен погодилися, що Бьорнем – саме той чоловік, із яким вони можуть працювати.[109]
Тож одразу всі вирушили на оглядини, хоча цей процес важко було б назвати об’єктивним. Бьорнему з Рутом, вочевидь, була до душі одна конкретна територія – Джексон-парк на південному краї Чикаго, просто на схід від Інґлвуда на березі озера. Вийшло так, що це місце було Олмстеду відоме.
Chicago Tribune, 7 липня 1890 р.
Лист Кодмена до Олмстеда від 25 жовтня 1890 р., Olmsted Papers, Reel 57.