Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
була й місіс Френсіс Е. Віллард, президентка товариства, і Картер Генрі Гаррісон, колишній мер, який, маючи за плечима вже чотири терміни на посаді, знову збирався на неї балотуватися. Коли з’явився Гаррісон у своєму звичному капелюсі з опущеними крисами, з кишенями, з яких стирчали сигари, мов голки дикобраза, юрба галасливо привітала його, особливо ірландці та профспілковики, які сприймали Гаррісона як товариша нижчих класів міста. Присутність Бьорнема, Рута й Гаррісона біля «каменя тверезості» виглядала вельми неоднозначно. Гаррісон, бувши мером, завжди тримав у своєму кабінеті в ратуші зо два ящики доброго бурбону. Суворі протестанти з міської верхівки вважали його міським сатиром, чиє поблажливе ставлення до проституції, азартних ігор і алкоголю дозволило порочним районам міста, найвідоміший із яких Леві, батьківщина горезвісного бармена й розбійника Міккі Фінна, – розпуститися до краю. Рут був усім відомий бонвіван, про якого Луїс Саллівен колись сказав: «Чоловік світський, плотський і значною мірою диявольський».[111] А Бьорнем не лише планомірно катав морем свою мадеру, а й щороку отримував у пляшках чотириста кварт простіших вин, які разом із товаришем особисто вибирав у підвалах клубів «Юніон-ліги».
Надзвичайно церемонно Бьорнем вручив посріблену кельму місіс Т. Б. Карс, президенту асоціації Будинку тверезості, чия чарівна усмішка дозволяла припустити, що дама нічого не знала про його жахливі алкогольні звички (чи принаймні охоче забула про них заради урочистого моменту). Вона набрала купку цементу, спеціально покладену на камінь для ритуальної мети, потім поклала її на місце, про що свідок зауважив: «Вона насипала цемент на місце, пригладивши його, як, буває, гладять по голівці кучерявого малюка».[112] Потім вона передала кельму грізній місіс Віллард, яка «пристукнула цемент більш енергійно, так що трохи потрапило їй на сукню».
Рут, як каже інший свідок події, нахилився до товариша й пошепки запропонував тихенько піти геть і випити по коктейлю.[113]
Неподалік, біля транзитного складу «Chicago Inter Ocean», багатотиражної і шанованої газети, молодий ірландський іммігрант і стійкий прибічник Картера Гаррісона завершував свій робочий день. Звали чоловіка Патрік Юджин Джозеф Прендерґаст. Він керував загоном галасливих хлопчаків – продавців газет, яких зневажав, і ті відповідали йому взаємністю, про що свідчили їхні насмішки й розіграші. Якби цим хлопчакам хтось сказав, що Прендерґаст колись впливатиме на долю Всесвітньої «Колумбівської» виставки, вони б узяли це на глум: для них цей керівник видавався найжалюгіднішим невдахою, якого тільки можна собі уявити.
Патрікові Прендерґасту було двадцять два роки; він народився в Ірландії 1868 року; його сім’я емігрувала до США 1871 року, а в серпні того самого року прибула до Чикаго – саме вчасно, щоб застати велику пожежу. Він завжди був, як казала його мати «скромним і сором’язливим хлопчиком». Початкову освіту він здобув у католицькій школі «Де ла Салль».
Sullivan, Louis, 287.
Chicago Tribune, 2 листопада 1890 р.
Miller, 316.