Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

      Земле рідна! Мозок мій світліє,

      І душа ніжнішою стає,

      Як твої забаганки і мрії

      У життя вливаються моє.

      Я живу тобою і для тебе,

      Вийшов з тебе, в тебе перейду,

      Під твоїм високочолим небом

      Гартував я душу молоду.

      Хто тебе любов’ю обікраде,

      Хто твої турботи обмине,

      Хай того земне тяжіння зрадить

      І з прокляттям безвість проковтне!

      Люди – прекрасні.

      Земля – мов казка.

      Кращого сонця ніде нема.

      Загруз я по серце

      У землю в’язко.

      Вона мене цупко трима.

      І хочеться бути дужим,

      І хочеться так любить,

      Щоб навіть каміння байдуже

      Захотіло ожити

      І жить!

      Воскресайте, камінні душі,

      Розчиняйте серця і чоло,

      Щоб не сказали про вас грядущі:

      – Їх на землі не було…

      Торжествують:

      Він не спотикався,

      Не змочив —

      Ні разу! —

      Підошов,

      Проти вітру —

      Жоден раз! —

      Не пхався…

      Але ж він нікуди і не йшов!

      Одійде в морок підле і лукаве,

      Холуйство у минувшину спливе,

      І той ніколи не доскочить слави,

      Хто задля неї на землі живе.

      Люди часто живуть після смерті:

      Вріже дуба, а ходить і їсть,

      Перепродує мислі підтерті

      У завулках тісних передмість.

      Гилить зуби, дає поради,

      Носить лантухи настанов[42],

      Підмічає серйозні вади

      У діяльності установ.

      Не втомляється спати і жерти,

      На милицях за часом біжить[43],

      Їй-право, не страшно вмерти,

      А страшно мертвому жить.

      Впало сонце в вечірню куряву.

      Тиша виповзла за село.

      Нашорошилось небо буряно

      І погрозами загуло.

      Ніч підходила з гуркотіннями,

      Ніч несла божевілля й жах,

      Плазувала потворними тінями

      У нервово пружних кущах.

      Ніч кричала мені, розтерзана,

      Оперезана громом навхрест.

      І у зойках її березових

      Закипівся гучний протест.

      Хмари дибились волохато,

      Місяць в небі петляв, мов кіт,

      Вихор всівся на сіру хату

      І закручував стріху в зеніт.

      …Та встає перламутровий ранок

      Крізь