Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко
з’явилася маревом, видивом, сном,
Щоби я знемагав од дихання нерівного,
Од заклятої радості під вікном.
І не міг я спекаться словесної пишності,
Одсахнутись ураз од кокетливих мрій, —
Волочив я тебе в ореолі безгрішності
Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій.
Припливла ти до мене з прибоєм уяви,
Несподівано встала над смутком чекань,
Розцяцькованих мрій павіани і пави
Повтікали лякливо під купол світань.
Розгубили вони свої зваби і почесті,
І сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,
Що красою життя – материнством – стає.
«Говорю я з тобою мовчки…»
Говорю я з тобою мовчки,
Тиша хмарою проплива.
І вовтузиться думка, мов квочка[48],
В намаганні родить слова.
Тиша важчає. Терпнуть губи,
Тиша репне навпіл ось-ось.
Припаду я шалено й грубо
До безумства твоїх волось.
Упаде розідрана маска,
І сполохана вгледиш ти,
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості – теплоти.
Насміються з своєї беззубості
Прописні допотопні думки,
Джерелом вдарить ніжність із грубості,
Заворкують живі струмки.
Задихнеться від люті сірість —
Нам на щастя, а їй на зло.
Поміж нас підведеться щирість
І з’єднає наше тепло!
«Ну скажи – хіба це фантастично…»
Ну скажи – хіба це фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я – це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто – ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.
Чадра
Я тебе не сприймаю за істину,
Бо таких, мабуть, зовсім нема.
Ніч, вітрами дурними освистана,
Свою чорну чадру підніма[49].
І дивлюсь я здивовано в очі,
Що заблискали з-під чадри.
У волоссі – у сірому клоччі —
Причаїлися дикі вітри.
Недарма понад нею пронісся
Ураганний тайфун стихій[50].
Виповзає на перенісся
Зморшка відчаю і надій.
І куди я до істини втраплю
Через ями й вибоїни слів?
Коли б випив її хоч краплю,
То, напевне б, від жаху зомлів.
Я тебе не сприймаю за істину —
Небо навіть і те рябе.
Одчайдушну, печальну, розхристану,
Голубу і безжально освистану —
І таку я люблю тебе!
Ікс
Вовтузиться – не сидить спокійно; совається.
Чадра – легке покривало, яким жінки-мусульманки запинаються з голови до ніг, лишаючи відкритими лише очі.
Тайфун – ураган величезної руйнівної сили.