Поміж двох орлів. Петро Лущик
Амвросій. – Багато вторгували?
Тарас задоволено вийняв з кишені штанів монети.
– Ось. Це за сьогодні, а ще й вчора також… – сказав він.
– А сьогодні що?
– Пані Жолкевська вчора у мами замовила нашої печеної риби. Цілих двадцять штук! Я щойно відніс до столу гетьмана. Він мене похвалив! – гордо закінчив хлопець.
– Ти бачив пана гетьмана? – засумнівався брат Амвросій.
– Не вірите? Їй-бо, я дійсно розмовляв із паном гетьманом! Там із ним були ще двоє поважних панів і двоє хлопців – Ян та Богдан. Ян – це син пана гетьмана, – уточнив Тарас.
– Гаразд, вірю, – примирливо підняв руки Амвросій. – Якщо ти так запросто розмовляв із польним гетьманом, то чому він не запросив тебе до столу?
У голосі монаха чулися глузливі нотки, але Тарас вирішив не зариватися.
– Я лише приніс рибу, – повторив він.
– Бачу, що торг удався. Буде щось на чорний день.
– А ви рибу вже з’їли? – поцікавився Тарас.
– Так, зранку. На сьогодні мені вистачить.
– Тоді я завтра принесу вам хліба. Мама спече його з борошна, що ми купили вчора. Я прийду завтра, бо вже в понеділок знову піду до міста. Мошко посилає мене до костелу.
– Ти подумав над моєю пропозицією? – раптом запитав Амвросій.
– Щоб стати монахом?
– Щоб прийняти постриг.
– Пробачте, ще ні, – винувато відказав Тарас. – Та й не лежить моя душа до черенчого життя! А насильно, ви самі так кажете, ніщо не любе Богові! І до того ж…
– Що?
– Я хочу з вами порадитися.
– Я тебе уважно слухаю, – заохотив брат Амвросій.
– Пан гетьман скоро відправляється на війну і запросив мене вступити до його війська.
Почувши таке, монах уважно подивився на Тараса. Не по роках дужа мускуляста фігура могла будь-кого збити з пантелику щодо віку Тараса, не лише Жолкевського, котрий не знав його. Тому Амвросій повірив одразу.
– А ти?
– Я хотів запитати вас, перш ніж вирішити остаточно.
– І що тобі пообіцяли?
– Що ніхто більше не заставить мене працювати на Мошка; я одержуватиму платню за службу.
– З ким їде воювати гетьман Жолкевський? – поцікавився монах.
– З Московією.
– Ну, це не новина. Пам’ятаю, років чотири тому король вже воював з Москвою, коли направив туди якогось Дмитра. Тепер знову?
– Так.
Амвросій важко опустився на лаву. Останній рік його мучили болі у колінах і довго стояти він не міг. Напевне, давалися взнаки часи, коли він міг годинами стояти на колінах, молячись.
– Що скажете? – запитав Тарас.
– А що сказати? А чи вона тобі потрібна?
– Хто?
– Не хто, а що. Ця війна? Я розумію короля. Він хоче відняти у тамтешнього царя свої землі. Польний гетьман Жолкевський стане коронним гетьманом Жолкевським. А тобі це навіщо?
– А що мені тут робити? Самі знаєте: Мошко ні від мене, ні від матінки не відчепиться. А якщо я буду на службі в пана гетьмана, то він залишить