Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс Лавкрафт
щоб під час мандрівки мене ніхто не турбував. Але серед пасажирів виявився один факір, чиї наполегливі потуги приголомшити пасажирів демонстрацією цілком пересічних вивертів були настільки сміховинними, що я не зміг утриматися від спокуси поставити його на місце і повторив ті ж фокуси з набагато більшим професіоналізмом. У результаті моє інкогніто було безнадійно зруйноване. Я розповідаю про це не заради пихи, але через усі ті наслідки, що їх спричинила моя необачність і які мені варто було передбачити, перш ніж викривати себе перед цілою юрмою туристів, готових миттю розсіятися долиною Нілу. Куди б я відтепер не прямував, мене всюди обганяла моя слава, позбавляючи нас із дружиною спокою й затишку, яких ми так прагнули. Подорожуючи в пошуках дивовиж, я сам часто ставав об’єктом розглядання як якась чудасія.
Вирушивши до Єгипту за яскравими й містичними враженнями, ми неабияк розчарувалися, коли після прибуття до Порт-Саїда побачили лише невисокі піщані дюни, буйки, що плавали на мілководді, і типове європейське містечко, де все було нудним і нецікавим, за винятком хіба величезної статуї де Лессепса[9]. Тим дужче охопило нас бажання побачити щось, що більше заслуговує на увагу, і порадившись, ми вирішили не зволікаючи їхати до Каїра, до пірамід, а звідти – до Александрії, де можна буде сісти на корабель, що відпливає до Австралії, а мимохідь оглянути всі ті греко-римські пам’ятки, якими тільки зможе похвалитися ця стародавня метрополія.
Подорож потягом минула ще якось стерпно. Усього чотири з половиною години, але за цей час ми встигли побачити значну частину Суецького каналу, вздовж якого залізниця тягнеться до самої Ісмаїлії, а трохи згодом і зачепити Стародавнього Єгипту, краєм ока черкнувши канал із прісною водою, викопаний ще в епоху Середнього царства і лише нещодавно відновлений. Аж ось, нарешті, і Каїр замерехтів у згуслих сутінках і постав перед нами, як якесь сузір’я, тьмяний відблиск якого перетворився на сліпуче сяйво, коли ми прибули на грандіозний центральний вокзал. І знову нас спіткало розчарування, бо все, що ми побачили, виявилося європейським, якщо не брати до уваги одягу й облич. Нудний підземний перехід провадив на майдан, загачений екіпажами, таксі й трамваями і залитий яскравим сяйвом електричних вогнів на височенних будівлях, а той театр, в якому мене марно вмовляли виступити і куди я згодом потрапив як глядач, незадовго до нашого приїзду перейменували на «Американський космограф». Маючи намір зупинитися в готелі «Шепард», ми гукнули таксі й помчали широкими проспектами з фешенебельною забудовою; і серед комфорту, що оточив нас у готелі (в основному англо-американського взірця), серед усіх цих ліфтів і бездоганних офіціантів у ресторані чарівний Схід із його сивою давниною уявлявся нам чимось нескінченно далеким.
Однак уже наступного дня ми із задоволенням поринули в саму гущу атмосфери «Тисячі й однієї ночі», і в лабіринті вулиць, в екзотичних контурах Каїра на тлі неба, здавалося,