Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс Лавкрафт
і під химерним мармуровим мостом. А губи мертвих суцвіть лотоса сумно шепотіли. Вони кликали мене за собою, закликали не зупинятися, поки струмок не стане річкою і не поєднається (серед боліт із хиткими очеретами й мілинами з блискучим піском) із узбережжям величезного й безіменного моря.
Над тим морем сяяв сповнений ненависті місяць, і химерні запахи множилися над безгучними хвилями. Я палко мріяв про тенета – позаяк бачив, як у хвилях зникали суцвіття лотоса – щоб виловити суцвіття і дізнатись від них таємниці, які місяць приніс у ніч. Але коли світило просунулося на захід, а від похмурого узбережжя відлинули безгучні хвилі, я бачив у тому світлі, що хвилі більше не приховують старі шпилі й прикрашені зеленими водоростями білі колони. Я знав, що сюди, до цього затонулого міста, прибувають усі мерці, і тремтів, не прагнучи більше спілкуватися із суцвіттями лотоса.
Проте, побачивши далеко в морі чорного кондора, що спускається з небес відпочити на величезному рифі, я був схильний розпитати його, щоб дізнатися про тих, кого знав, коли вони все ще були живими. Ось про що я спитав би кондора, якби він був не настільки далеко, але він був-таки задалеко, ледь помітно наблизившись майже впритул до гігантського рифу.
Так я спостерігав за потоком, що линув під спадним місяцем, бачив блискучі шпилі, вежі та дахи мертвого, залитого водою міста. І поки я споглядав, ніздрі намагалися затулитися, опираючись нудотному запаху мертвого світу. У цьому загубленому і забутому місці і справді зібрали всю плоть із кладовищ, зібрали, щоб одутлі морські хробаки її гризли й наситилися нею.
Над цими жахіттями зависнув лиховісний місяченько… Проте хробакам, аби харчуватися, місяць не потрібен. І поки я витріщався на хвилі, що тягнуться від хробаків, що звиваються внизу, я відчув холод, що прийшов здалеку, звідти, де кружляв кондор (так, наче моя плоть злякалася, перш ніж очі помітили саму причину страху).
Лише тіло недовго тремтіло без причини, я звів погляд і побачив, що води відкотилися, оголивши велику частину величезного рифу, чий краєчок я бачив раніше. І тоді я побачив риф – лише чорну базальтову корону жахливого створіння, чиє величезне чоло тепер виднілося в тьмяному місячному сяйві і чиї огидні ратиці, либонь, топтали мул милями нижче. Я верещав, волав, поки раніше приховане обличчя не піднялося з води, і поки приховані раніше очі не ковзнули геть від того зрадницького жовтого місяченька, що пильно витріщався на мене.
І, щоб уникнути цього безжального створіння, я з насолодою рішуче пірнув у смердючі води, де серед порослих бур’янами стін і затонулих вулиць товсті морські хробаки бенкетували на трупі світу.
Похований із фараонами (У співавторстві з Гаррі Ґудіні)
І
Таємниця вабить таїну. З того часу, як я став дуже популярним як виконавець неймовірних трюків у манері Гаррі Ґудіні, я постійно потрапляю у різного штибу загадкові історії, які публіка, знаючи мій фах, пов’язує з моїми інтересами й уподобаннями. Іноді ці