Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс Лавкрафт
їх усі, і заледве зберегли свій піднесений арабський настрій, коли мало не піддалися темним чарам Єгипту фараонів, безцінні скарби якого пропонував нашій увазі музей. Більше ми наразі не шукали, а тому зосередили свою увагу на середньовічній сарацинській розкоші халіфів, пишних надгробках-мечетях, що складають помпезний феєричний некрополь на краю Аравійської пустелі.
Наостанок Абдул повів нас по Шаріа-Мухаммед-Алі до старовинної мечеті султана Гасана і воріт Баб-ель-Азабу з вежами обабіч, відразу за якими прохід між двох стін, що круто здіймаються, провадить до величної цитаделі, яку звів сам Саладін із блоків зруйнованих пірамід. Сонце вже заходило, коли ми піднялися на цю кручу; обійшли навколо сучасну мечеть Мухаммеда Алі і, зупинившись біля парапету, окинули поглядом із запаморочливої висоти чарівний Каїр, весь у золоті різьблених куполів, повітряних мінаретів і сліпучих садів.
Високо над містом здіймався величезний романський купол нового музею, а за ним, по інший бік загадкового жовтого Нілу, батька часів і династій, зачаїли вічну загрозу хвилясті піски Лівійської пустелі, що переливаються всіма барвами веселки та стережуть темні таємниці століть.
Услід за багряним заходом припхався пронизливий холод єгипетської ночі. Споглядаючи сонце, що балансує на краю світу, як той стародавній бог Геліополя Ра-Горахті[12], або Сонце горизонту, ми чітко розрізнили на тлі червоної заграви зловісні обриси пірамід Ґізи, цих давніх гробниць, на яких на той час, коли Тутанхамон сходив на золотий престол у далеких Фівах, уже лежав пил тисячоліть. І тоді нам стало ясно, що Каїра сарацинського з нас годі, і настав час торкнутися потаємних таємниць Єгипту предковічного чорного Хем Ра, а також Амона, Ізиди й Осиріса.
Екскурсія до пірамід відбулася наступного дня. Сівши у «Вікторію», ми перетнули острів Гезіра з його гігантськими лебахіями і невеликим англійським місточком виїхали на західний берег. Звідти ми помчали спершу між двох рядів значної висоти лебахій, а потім повз великий зоологічний сад у бік Ґізи, передмістя Каїра, де згодом спорудили міст, що сполучає Ґізу безпосередньо з Каїром. Завернувши в глиб країни по Шаріа-ель-Харам, ми минули дільницю дзеркально-гладких каналів і убогих тубільних селищ, і ось, нарешті, попереду замаячила мета наших пошуків, проступаючи крізь світанковий серпанок і відбиваючись у перевернутому вигляді у придорожніх калюжах. Воїстину, сорок століть витріщалися тут на нас згори донизу, як казав Наполеон своїм солдатам.
Дорога злетіла круто вгору, і незабаром ми досягли пункту пересадки між трамвайною станцією і готелем «Мена-гаус». Ми не встигли й озирнутися, як наш провідник уже роздобув квитки на відвідини пірамід і знайшов спільну мову з натовпом галасливих і агресивних бедуїнів, котрі жили в сусідньому селищі, злиденному і брудному, і чіплялися до всіх мандрівників. Абдул тримався з гідністю і не лише не підпустив нікого до нас, а й навіть роздобув у них кілька чудових верблюдів для мене і дружини й