Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс Лавкрафт
поки перебував у нестямі, прокралися віроломні араби, щоб мене катувати. Тим більше мені варто було поквапитися з борсанням. Дайте мені тільки встати на ноги без ганчірки в роті й без пов’язки на очах, щоб я міг бачити світло, звідки б воно не лилося, і тоді я навіть буду радий битися з будь-яким ворогом, яким би злим і підступним він не виявився!
Як довго я розплутувався, сказати важко. У будь-якому разі на публіці, коли я не був ні поранений, ні виснажений, як тепер, я міг упоратися з цим значно швидше. Аж ось, нарешті, я звільнився і видихнув на повні груди. Гидкий запах, що витав у вогкому і холодному повітрі, здався мені тепер ще смердючішим, ніж колись, бо шмата й краї пов’язки заважали мені нюхати його повною мірою. Мої ноги затекли, в усьому тілі відчувалася неймовірна втома, і я не зміг зрушити з місця. Не знаю, чи довго я так пролежав, намагаючись розпрямити руки-ноги, що довгий час перебували в неприродному, скоцюрбленому стані, і напружено вдивляючись у темряву, в надії вловити хоча б відблиск світла і визначити місце свого перебування.
Поступово до мене повернулися сила і гнучкість; проте мої очі, як і раніше, нічого не розрізняли. Насилу зіп’явшись на ноги, я озирнувся: усюди була пітьма настільки ж непроникна, як і та, в якій я перебував із пов’язкою на очах. Я ступив кілька кроків; потомлені ноги ледь мене слухалися, й усе ж я переконався, що можу йти, тож залишалося лише вирішити, в якому напрямку. У жодному разі не можна було рухатися навмання, позаяк я міг посунути в бік, прямо протилежний до того, в якому знаходився жаданий вихід. Тому я зупинився і спробував визначити, звідки тягне холодним, сповненим запахом натру повітрям, яке я весь цей час не переставав відчувати. Припустивши, що джерелом протягу, ймовірно, є вхід у підземелля, я вирішив орієнтуватися по ньому і йти строго в той бік, звідки він долинав.
Вирушаючи напередодні ввечері на прогулянку, я прихопив із собою пуделко сірників і маленький електричний ліхтарик. Природно, що після всіх переживань у моїх кишенях, точніше в тому, що від них залишилося, не збереглося жодного хоча б якогось важкого предмета. Чим далі я просувався, тим виразнішою ставала тяга і настирливий запах, поки, нарешті, я не впевнився цілком у тому, що просуваюся назустріч смердючим випарам, що струмують із якоїсь дірки, неначе казковий джин, що являється рибалці у формі клубів диму, які випирають із глечика. Ох, Єгипет, Єгипет… Це справді темна колиска цивілізації й вічне джерело невимовних жахів і невимовних дивовиж!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.