Сценарії життя людей. Клод Штайнер
зору теорії та змусив його звести підступні бар’єри для своїх послідовників. Ці бар’єри мали низку очевидних наслідків і для нього; його власний сценарій був нечітким і, отже, недоступним для змін. Заборони щодо погладжувань, які підтримували реалізацію сценарію та завдавали болю його серцю, так і залишилися недоторканими. Відстань, на якій він тримався від тих, кого любив сам і хто його любив, зокрема й від мене, заважала нам розрадити його; він вислизав з нашого життя. Я досі відчуваю ту пустку, яку він полишив по собі в моєму серці, – він міг би жити років до дев’яноста дев’яти та милуватися сонячними пляжами Кармеля.
Смерть Берна настала раптово. У вівторок, 23 червня 1970 року, ми провели жваву дискусію на щотижневому семінарі з транзакційного аналізу в Сан-Франциско. Було домовлено, що наступного засідання я представлю нову статтю під назвою «Економія погладжувань». Ерік Берн мав вигляд здоровий і щасливий.
У вівторок, 30 червня, коли я приїхав на семінар, то дізнався, що в нього стався серцевий напад. Я відвідав його в лікарні, йому, здавалося, вже покращало. У середу, 15 липня, стався другий серцевий напад, який його й убив.
Не можу сказати, що я об’єктивно ставлюся до смерті Еріка Берна; коли я згадую про нього сьогодні, через три роки після його смерті, мені на очі одразу навертаються сльози. Але я таки хотів би висловити свої думки з цього приводу.
Аналіз сценаріїв
Яскраве розуміння Берном того факту, що більшість людей живуть заздалегідь визначеним життям, а погладжування мають важливе значення в людській поведінці, – це ідеї, без яких аналіз сценаріїв і теорія погладжувань ніколи б не з’явилися на світ. Я гадаю, що мій внесок в аналіз сценаріїв і робота над концепцією економії погладжування не досягли б таких результатів, якби не відкриття Еріком Берном понять «сценарій» і «погладжування», а головне, без його постійного й позитивного заохочення.
Я вбачаю свою роботу зі сценаріями та погладжуваннями продовженням роботи Берна, у якій він через власні обмеження сценарію не міг вільно скористатися своїм Я-станом Дорослого. Мої власні обмеження сценарію завадили мені зайти набагато далі за теорію трагічних сценаріїв, особливо тих з них, що пов’язані з чоловічими статевими ролями. Тож вважаю, що без допомоги Хогі Вайкофф стосовно Батька-Свина, Турботливого Батька та сценаріїв статевих ролей, моя власна робота зупинилася б ще на понятті економії погладжувань.
Мені пощастило, що я зумів усвідомити, що мав намір прожити до своїх шістдесяти років. Я змінив цей план і натомість запланував прожити дев’яносто дев’ять років. Я особисто отримую задоволення від свого викладання й прошу своїх учнів забезпечити зворотний зв’язок, критику і, за необхідності, терапію.
Моя робота зі сценаріями почалася 1965 року, коли я працював з групою алкоголіків у Центрі особливих проблем у Сан-Франциско. І я зрозумів, що принаймні сценарії алкоголіків не були ані несвідомими, ані складними для