Сценарії життя людей. Клод Штайнер
є сегментами більших, складніших наборів транзакцій, які називаються сценаріями. … Сценарій – це складний набір транзакцій, які за своєю природою періодичні, але не обов’язково повторювані, якщо повна його реалізація може потребувати цілого життя. … Мета аналізу сценаріїв – «припинити це шоу і запустити набагато краще».
Берн розмірковував, що сценарії були результатом примусового повторення, психоаналітичної концепції, яка стверджує, що люди мають тенденцію повторювати нещасливі події дитинства, і тому він вважав, що завдання аналізу сценаріїв полягає в тому, щоб звільнити людей від їхнього примусу переживати ці ситуації та допомогти їм віднайти новий шлях. Берн дотримувався думки, що групова терапія була дуже корисною в наданні інформації про сценарій – кілька тижнів у групі, ймовірно, дають більше інформації, ніж багато місяців, проведених на канапі під час індивідуальних сеансів. Однак він вважав, що «оскільки сценарії настільки складні та сповнені особливостей, то неможливо провести адекватний аналіз сценаріїв лише під час групової терапії», тому й прагнув знайти можливість, як завдяки індивідуальним сеансам досягнути такого ж результату, як у групі.
Отже, Ерік Берн практикував аналіз сценаріїв від самого початку його відкриття, але він практикував його переважно під час індивідуальних сеансів. З часом він поступово відмовлявся від практики психоаналізу, дотримуючись формального підходу, а саме – індивідуальних сеансів раз або двічі на тиждень, під час яких клієнти лежали на канапі, а він проводив аналіз сценаріїв.
Час від часу Ерік демонстрував сегмент поточного аналізу сценаріїв; ці презентації, як правило, стосувалися людей, які неодноразово відтворювали певні довгострокові моделі поведінки, або людей, які нібито діяли за сценарієм, за якого тривалість їхнього життя запрограмована на обмежену кількість років.
Сценарій Еріка Берна
Одного вівторка, ввечері, 1958 року я зустрівся з Еріком Берном у його будинку, де він також мав і офіс, на Вашингтон-стрит у Сан-Франциско. Я не пригадую, про що ми балакали того вечора, але дуже чітко пам’ятаю, що коли ми прощалися, то він підійшов до мене і сказав: «А ви розумієтеся на цьому. Сподіваюся, ви ще завітаєте в гості».
Я так і зробив. І протягом наступних років ми здружилися. Наші дружні стосунки вибудовувались повільно, і минуло чимало років, доки ми стали близькими друзями. У нас бували погані моменти, коли я й бачити його не хотів, однак було й багато прекрасних моментів. За останній рік його життя наші стосунки були міцними, і я вдячний, що перед його смертю нас поєднувала глибока й взаємна прихильність.
Починаючи від 1967 року, Ерік Берн кожного вівторка проводив зустрічі – з 20:30 до 22:00 години з подальшим частуванням – з групою зацікавлених осіб, переважно професіоналами з питань психічного здоров’я. Якщо б ви дзвонили у двері раніше, ніж о 20:20, він би не відчинив вам; його вечірні зустрічі закінчувалися, коли всі (крім Еріка Берна, звичайно) розходилися