Українські прислів’я і приказки. Отсутствует
мужика медом, а він пахне салом.
Смаруй хлопа лоєм, а він смердить гноєм.
Мужика хоч золотом обліпи, то він зостанеться мужиком.
Що мужик, то гадюка.
Хоч і надів жупан, все ж не цурайся свитки.
Хто не був ніколи підданим, той не буде добрим паном.
Що малий пан вліпить, то і великий не відойме.
Сто карбованців не гроші, а мужик не пан.
Не бити гадюки, то не взяти її в руки.
Напився він не раз людської крові.
Залив за шкуру сала.
Кров не вода.
Людська кровця не водиця, розливати не годиться.
Кров не вода, розливати шкода.
– … не вода, річками не тече.
Нащо варити саму кров! Хоч би наполовину з водою.
Голова від Бога, а литка скарбова: бий кільки влазиться.
Що голова, то кість, що литка, то м'ясо.
Голова – кість, а зад, вибачте, – м'ясо: в голову цілують, а в зад б'ють.
Мужик жінку б'є, коли їсти хоче.
Дай пан дурневі корову, а не волю: корова молоко дасть, а воля напасть.
Який пан, такий хам.
Гне шию, як віл у ярмо.
І хилитесь, як і хилились.
Панська воля – наша доля.
Панська воля – панська й сила.
Ваша сила – ваша й воля.
Хлоп тільки в продажі має ще вільність.
Панської роботи не переробиш ніколи.
Ми більше на холоді буваємо, а все горе добуваємо. (Так сказано, прирівнюючи панське життя до людського).
Чого пани наварять, тим ся піддані опарять.
Лин випинає, а карася очешуть.
Пани б'ються-чубляться, а в мужиків чуби болять.
Хто б'ється, а в кого чуб болить.
Вус! ти тихо сиди, як бороду голять.
Якби все витріщилось на мужика, що йому буде, то він вмер би з переляку.
Не питай, чий я, – не питай що я.
Питався лях:
– Що ти постелив?
– Мішок.
– Чим ти вкрився?
– Мішком.
– Що ти поклав під голову?
– Мішок.
А він вліз у мішок, отже постелив мішок і вкрився мішком і під головою мішок – тільки один мішок.
Як панщинні, так і поодинокі; що на одній нозі капець, а на другій чобіт.
Ми народ невольний – де нам узяти!
Вже двірської полівки хлиснув, а оброкового хліба покушав.
Цнота і покора не має місця у панського двора.
– … А хто бреше і краде, поживеться добре.
Сільський собака, він й ся між двірські не мішає.
Дати куницю (викуп за кріпачку, беручи її за себе заміж).
Мужича правда колюча, а панська на всі боки гнуча.
Хлопа корцем не міряють.
Що буде то буде, а козак панщини робити не буде.
Каліка не довіка, пан не до смерті.
Буде гарно на світі, як попові підсипать, а пана засипать.
Хіба ж про те нам розум мати, щоб на кривду брата дбати.
Обніміте ж, брати мої, найменшого брата!
Воля
Своя