Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
рідную дитину,
Він ту блоху кохав.
Велів кравця позвати.
Прийшов к ньому кравець:
«Поший мерщій паняті
Штанці і жупанець!»
Б р а н д е р
Хай нагадать кравцеві не забудуть,
Щоб пильно міру добирав,
Бо він пропав, навік пропав,
Якщо штанці у брижах будуть.
М е ф і с т о ф е л ь
В саєти, в адамашки
Блоху вдягай кругом[44],
Обвішали у стяжки,
Оздобили хрестом.
Міністром стала скоро —
Аж сяють ордени,
Весь рід взяла до двору,
Всіх вивела в пани.
А ті вже не давали
Спокою дворакам,
Царицю – й ту кусали,
Шпигали її дам.
Не стало впину злющим,
Ні вбить, ані зігнать…
Ми ж трощим їх ще й плющим.
Хай спробують кусать!
Х о р
(весело)
Ми ж трощим їх ще й плющим.
Хай спробують кусать!
Ф р о ш
Браво! Браво! Молодець!
З і б е л ь
Блосі – блошиний і кінець!
Б р а н д е р
Між нігтів згинуть їй дано!
А л ь т м а є р
Віват свобода! Віват вино!
М е ф і с т о ф е л ь
На честь свободи – так, пилась би всмак чарчина,
Якби у вас були хоч трохи кращі вина.
З і б е л ь
Ізнову та ж балаканина!
М е ф і с т о ф е л ь
Боюсь зробити кривду шинкарю,
А то б я дав вам для спробунку
Із похідного льоху трунку.
З і б е л ь
Нічого! Я вас помирю!
Ф р о ш
Дамо вам похвалу, як буде до вподоби.
Та цур! Щоб не маленькі проби!
Тут треба, щоб суддею буть,
Добряче цівкою смикнуть.
А л ь т м а є р
Це гості з Райна, річ видима.
М е ф і с т о ф е л ь
Добудьте десь свердлá!
Б р а н д е р
А що свердлом робить?
Хіба в вас тут і кухви за дверима?
А л ь т м а є р
Он в шинкаря в кутку начиння все лежить.
М е ф і с т о ф е л ь
(бере свердла; до Фроша)
Яким же вас почастувати?
Ф р о ш
А що, хіба у вас усякі є?
М е ф і с т о ф е л ь
Хай кожен те, що хоче, п'є.
А л ь т м а є р
(до Фроша)
Іч? Ти почав і губи вже лизати!
Ф р о ш
Гаразд! Як вибирать – то рейнське вибираю:
Найкращі нам дари від батьківського краю.
М е ф і с т о ф е л ь
(просвердлюючи дірку в столі проти Фроша)
Ви воску принесіть, щоб затички ліпити.
А л ь т м а є р
Та