Зона Омікрон. Туманонароджені. Sofiia Volodimiryvna Khoroshchak
було пошарпаним і брудним, ніби від бігу. Я припустила, що вони заснули, або якось відволіклися, а дитина (яка, можливо, сплала і прокинулася) почалапала собі в бік, бо побачила щось цікаве, або просто їй стало нудно. Там її почув кажан-переросток і… не можу далі уявляти.
Не хотілося ні про що говорити, все плуталося в голові, а думка про те, що з тієї групи теж хтось не дійде до місця зустрічі, не допомагала. Найгіршим варіантом було те, що не дійде ніхто. Але це вже занадто песимістично, точно не в моєму стилі.
Мені хотілося знову обійняти батьків і несильно гепнути Лайтера по плечі, як я завжди робила, коли він не слухався мене. Мені хотілося знову бути п'ятирічною дівчинкою, яку дядечко Джим катає на спині, бо вдає, ніби він великий корабель, що розтинає своїм носом невідому досі частину Туманних земель ( погодьтеся, «Альянс» звучить занадто серйозно і нецікаво).
Мені хотілося, але світ чхати хотів на те, що мені, чи взагалі комусь хотілося. І це ще я культурно висловилася.
Якщо я хочу побачити тих рідних мені людей, які ще живі, то слід зробити все, що залежить від мене. Точніше, дійти до того клятого мосту. На другу умову виконання мого бажання я не маю ніякого впливу, тож маємо те, що маємо.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.