Зона Омікрон. Туманонароджені. Sofiia Volodimiryvna Khoroshchak
і обляпане багнюкою, вже майже безшумно здригалися.
Згодом Кім помітив нас і обернувся. Його очі були червоними, а руки вкривали дрібні подряпини. Здавалося, він ніяк не міг наважитися сказати те, що хотів.
Райто зібрався з силами, відвів мене в сторону, впевнившись перед тим, що його дружина може сидіти сама. На відстані, яка б не дозволила їй почути те, що він скаже мені, чоловік зупинився.
– Ці бісові тварюки… – його трясло від люті, голова опустилася вниз, а з подряпин на кулаках знову просочилася кров, так міцно він стиснув мої плечі. – Одна з них, вона… вона роздерла нашу Місу.
І я лиш тепер помітила, що їхньої доньки й справді не було поруч.
¤¤¤
Я пам'ятаю, якою щасливою була Аліса, коли вперше тримала на руках свою новонароджену доньку. Вона завжди любила дітей і до самих пологів працювала вихователькою в дитячому садочку. Поки Кім сидів вдома і доглядав Місу майже весь день, його дружина далі їздила в садочок і вчила дітей рахувати і писати перед школою. Далі вона приїжджала додому, вони вечеряли, годинку-дві сиділи разом і далі молодий батько їхав на свою роботу.
Я захоплювалася цими обома: мені б бракнуло сили і терпіння для такого шаленого ритму життя. Сім'я Кіма не була повноцінною і, за його словами, виховували його не дуже ефективними методами.
Алісу виховувала наші бабуся з дідусем, бо тітка Міла, її мама, жила в Бертоні. Та й вони часто були на роботі, тому моя кузина залишалася жити в нас на тиждень, або й місяць. Коли бабуся з дідусем померли, Лісина мама приїхала і та жила з нею.
Обоє молодих людей хотіли для своєї дитиини найкращого і намагалися якомога ретельніше підібрати методи виховання, аби Міса виросла хорошою людиною. Педагогічна освіта Аліси в цьому дуже допомагала.
¤¤¤
Я не знала, як реагувати, що робити і що говорити. Проте, в цьому не було потреби: ми почули далеке пронизливе виття. В голові промайнула думка: “Я його вже чула”.
Без зайвого шуму ми повернулася до місця, де були Аліса з Одгаром. Кузина підняла голову і подивилася на мене одночасно пустими і сповненими болю очима. Не думала, що так може бути, але якось інакше описати не виходить. Вона була дуже бліда від втрати крові, а вузол, який Кім ще раніше зав'язав на рукаві, не дуже допомагав.
Я пошукала в рюкзаку, який прихопила з собою з дому, щось, що могло б замінити аптечку. Проте знайшла лиш воду. Ми витягнули поранену руку Ліси з одягу, якщо це ще можна було назвати рукою. Довелося докладати значних зусиль, аби не гепнутися на землю без свідомості і не виблювати прямо на нещасну сестру. Хоча, здавалося, вона б взагалі не звернула уваги, якби щось таке трапилося.
Якесь дивне відчуття муляло всередині свідомості і не давало зосередитися на шматуванні свого запасного верхнього одягу ножем. Одгар перев’язав передпліччя пораненої, бо в Академії, звісно ж, вчили надавати першу допомогу водою і шматками тканини.
Звісно ж, це не найкращий варіант, але найближча лікарня розташувалася за мостом, в Йоркшимі. Якщо нам пощастить дістатися