Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
мабуть, не хотів і вважав за краще обмежитися гопаком.
З'являється тут уже й донський козак, що б'ється з Запорожцем; але Запорожець його перемагає і до самого кінця вистави залишається живим. В цьому я вбачаю знак пробудження національної свідомости і віри населення України в те, що козацька слава невмируща.
Далі на сцені з'являються росіяни і співають «частушки» – дуже поширений жанр фольклору в часи Визвольних Змагань на Україні, занесений до нас москалями.
Дуже характерну для тих років пісеньку співають на сцені жид і жидівка:
Жидівка:
Ой куди ж ти ідеш,
Куди шкандибаєш?
Жид:
У райком за пайком,
Хіба ж ти не знаєш?[93]
Як бачимо з прикладів Батуринського і Хорольського вертепів, вертепні драми XIX і XX століть значно поступаються перед старим Сокиренським вертепом часів козаччини, поступаються не тільки під ідейним, але й під мистецьким поглядом.
Вірші на Різдво Христове
Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове.
Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2–3 особи.
Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослужения. Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувачі віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами.
Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.
Будьте здорові та не лайте мене,
Чого я прийшов – питайте мене,
Чого прийшов, яким дотепом?
Не сам прийшов я, а з вертепом,
Щоб вам його показати і про все чудо розказати,
Що сам чув і що бачив;
Коли захочете питати, так цур, не перебивати!
Як ми вчора пасли овець ватагу —
Та не дивуйтесь на відвагу:
Бо це було у теплому краю.
Корм придався зелененький,
Кошари були готовенькі —
Все, як на весні буває у маю,
Усе було гарно, нічого й казати.
Як стало вже смеркати,
Я дав раду: «Гоніть, хлопці, ватагу
Та варіть круту кашу з салом,
А, наївшись каші, гоніть ватагу на баз
Та запирайте добре ураз,
Щоб який варяга не причвалав
Та й нашої ватаги не вкрав!»
Тільки що поснули, збунтувалась уся ватага,
Вся від стіни: неначе у броварні брага.
«Яцько, Опанас, і ти, Тарас! беріть добру дубину
Та спишіть варязі усю спину!»
Аж гульк: а воно сяє і крилами махає.
Яцько
Є. Марковський. «Укр. вертеп».