Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
в поли полон із усіх сторон,
Дрібні снопоньки, густі копоньки,
В оборі плідно, дома західно,[68]
Дома західно та і радісно![69]
Іноді в таких колядках оспівується чудодійна будова золотого терема на рогах в оленя або будування церкви з допомогою коня:
Рано в неділю кури запіли,
А хто раньше встав, три свічки всукав:
При першій свічці личко вмивав,
При другій свічці коника сідлав,
При третій свічці з двору виїжджав,
А був же тото ґречний молодець,
Ґречний молодець на ім'я пан Дмитро
Хвалився конем перед королем:
«Нема в короля такого коня —
Золота грива всю землю вкрила,
Срібні копита камінь лупають,
Камінь лупають, церкву складають,
З трьома верхами, з трьома хрестами:
На першім хресті – сонечко в весні,
На другім хресті – місяць у креслі,
На третім хресті – зоря із моря,
Зоря із моря, два-три престола,
На тих престолах – Матка Христова,
Книжку читає, Христа благає
За вітця, матку, за всю челядку,
За челядочку, за худобочку.[70]
«Наскільки в колядках цієї групи грає ролю символіка поетичних образів, – пише Філярет Колесса,[71] – чи глухий відгомін із давніх мітологічних зображень, – це питання, вирішення якого тим трудніше, що на слов'янському ґрунті наступило поплутання християнських та апокрифічних елементів із пережитками передхристиянського світогляду, наслідком якого було й переношення мітологічних зображень на християнських святих (Юрія, Миколу, Василія, Іллю) і творення нової, християнізованої мітології».
Важливе місце в колядках займають і мотиви кохання, що стоять у зв'язку з різдвяним ворожінням дівчат (інколи й парубків) про сватання та весілля. У цих колядках, призначених для дівчини або парубка, оспівується дівоча краса, яка порівнюється з красою царівни або королівни, як ось:
Ой, рясна, красна в лузі калина;
А ще красніша (такого і такого) дочка;
По двору ходить, як місяць сходить;
В сінечки прийшла, як зоря зійшла;
В хату прийшла, пани стрічають;
Пани стрічають, шапки здіймають;
Шапки здіймають, її питають:
Чи ти царівна, чи королівна?
То ж не царівна, не королівна;
То дівчина, (такого і такого) дочка;
Ми ж її поважаємо,
Святим Різдвом поздоровляємо,
З отцем, із ненькою, і зо всім родом.[72]
Співається ще в цих колядках про любовне ставлення милого до милої, про мощення мостів, про те, як дівчина стереже сад-виноград або «вино»:
Ой, гула, гула крутая гора,
Що не вродила шовкова трава,
Тільки вродило зелене вино;
Красная панна вино стерегла,
Вино стерегла, кріпко заснула.
Як налетіли райскіє пташки,
Обдзюбали зелене вино
Да й пробудили красную панну.
Ой, скоро ж вона теє учула,
Своїм рукавцем на їх махнула:
«Ой,
Щоб було коло чого заходитися.
Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 182–184.
«Русскія народный пЪсни въ Буковині». Я. Ф. Головацкий. Часть III. Москва, 1876. Стор. 546.
Ф. Колесса. «Укр. усна слов.». Львів, 1938. Стор. 46.
«Обычаи, повърья… составлено Николаемъ Маркевичемъ». Кіевь, 1860. Стор. 26.