Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».[46]
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
…Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайси,
Ни маєш дати, ни підем з хати.
Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару – характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою – колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей – парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляються в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціяльно складена для даної особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати – весільними) та біблійно-релігійними мотивами. Тут ми коротко розглянемо кожну з цих груп окремо.
Такі обряди на Різдво і Новий Рік, як замовлювання морозу, чорних бур і злих вітрів, символічне орання, посипання зерном, вгадування по різних предметах та прикметах врожаю поля, саду та городу, ходження з косою («Де коза рогом, там жито стогом…») і спеціяльне поводження з худобою, що є в господарстві, – все це стародавня «господарська магія», яка ставить своєю метою накликати добробут для господаря-хлібороба в наступному році.
До цієї «господарської магії» і стосуються колядки та щедрівки з хліборобськими мотивами. Ці величальні пісні, призначені для господаря й господині, творять чи не найбільшу групу з усіх колядок та щедрівок, що до цього часу записані. Вони малюють образ багатства, спокою і родинного щастя.
Господар – багатий, людьми і Богом шанований чоловік – приймає значних
Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 39.