Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

      Ой, мало, мало – на цім не стало…

      Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,

      Як маєш сина, то давай сира,

      Як маєш дочку – давай горілочку.

      Ой, дай же, дай же, як маєш дати,

      Не маєш дати – вигонь із хати:

      Ой, хоч ожогом, хоч кочергою

      А хоч дівчинов коструботою…[42]

      За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував.

      Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «різної» – хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи:

      За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґазду з ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.

      Якщо ґазда має пасіку, він веде колядників на те місце, де вліті будуть стояти вулики. Прийшовши, колядники стають колом, падають на коліна, на снігу перед собою роблять хрест топірцем, потім складають топірці лезами до середини, а держаком до себе, на топірці купою складають шапки: «бо то – як рій бджіл!»

      Ґаздиня насипає в їхні шапки потрохи пшениці, – вона принесла її з собою в запасці. Коли вже пшениця насипана, колядники стають на ноги, беруться за руки і крутяться «за сонцем», – «щоб рої не втікали». При цьому всі співають хором яку-небудь веселу пісеньку, – «аби бджоли були веселі».

      Відспівавши, ватага знову падає на коліна і на згарцьованому снігу ще раз робить хрест топірцями. Після цього знову стають на ноги, кожен бере свою шапку і висипає з неї пшеницю ґаздині в запаску, виголошуючи побажання: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велика, як святки були величні» або: «Дай, Боже, щоб бджоли роїлися та меди лилися».

      Весною ґаздиня чи ґазда, виставляючи пасіку «на пащу», посипає вулики тією пшеницею і промовляє:

      «Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала. Аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало…»

      Як бачимо, гуцули ще й досі зберегли у своїх колядницьких звичаях чимало стародавніх, можливо ще навіть дохристиянських релігійних ритуалів. Відчуваються тут і залишки традиції стародавніх скоморохів. Це неабияка заслуга гуцулів – дуже цікавої частини нашого народу.

      Гой, сів сам Христос та й вечеряти…

      В останній час в Україні були найбільше поширені релігійні колядки. Ці колядки охоплюють своїм змістом багато апокрифічних оповідань про життя, муки, смерть і воскресіння Христа, найбільше – про охрищення Христа, вибір для нього імени і про Матір Божу, що шукає нічлігу, ховає Ісуса перед жидами…

      Одною з найкращих колядок цього типу є колядка про те, як Мати Божа просить ключі у свого Сина, щоб повипускати з пекла грішні душі: