Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
намагаються приєднати живих членів роду до спільної, святвечірньої трапези.
Звичай цей відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчина скине шапку і говорить:
«Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю – нате вам вечерю!»
Баба візьме з дитячих рук вузлик, роздягне своїх онуків – бодай скине з них кожушки – і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників – обмінює вечерю.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов'язаний там зі спомином про померлих родичів.
По вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою[39] – якщо є така, залазять під стіл і там «квокчуть», – «щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Поступово все затихає і наступає святвечірня тиша. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві, при мигтячому вогнику свічки, схилились над столом і тихим голосом співають:
«Бог Предвічний народився…»
Коляда
Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті[40] діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужения. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої коляди ми й почнемо цей нарис.
«Як були ми ще малі, – згадує Свирид Галушка, – збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники, їм доводилося ділитися – разом не підуть. А мати, як мати – хоче, щоб малі були з старшими.
– Свириде, – було, питається мати, – з ким ти підеш колядувати?
– З Дмитром!
– То бери й Грицька з собою.
– Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:
– Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
– Ні, вмію! – обізвався Грицько.
– Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.
Грицько пішов, став під дверима і заспівав:
Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога.
Як не дасте пирога,
Візьму
Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить із Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво – рідкість.
Покуття лежить на південь від галицького Поділля, між Карпатами І Дністром.