Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Звичаї нашого народу - Олекса Воропай


Скачать книгу
готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше – старша дочка.

      В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.

      В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він поодкидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.

      Всі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, – кажуть люди, – десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі». Воронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає:

      «Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».

      Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з ворогами, вона зав'язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи:

      «Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»

Щоб увесь рік жити багато…

      І так у турботах проходить день. Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.

      Коли вже сонце схилиться до заходу, починається готування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – символа врожаю. Господар вносить сніп жита – «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:

      – Дай, Боже, здоров'я!

      – Помагай Біг, – відповідає господиня, – а що несеш?

      – Злато, щоб увесь рік ми жили багато! – говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:

      – Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!

      Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

Від злої сили…

      Господар знову виходить з хати і вносить оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а з більшої робить копичку під столом. Зверху на копиці сіна ставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними


Скачать книгу