Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Звичаї нашого народу - Олекса Воропай


Скачать книгу
один їде, а другий везе. Покатаємося на озері і йдемо спускатися з гори. Спускаємось, аж поки ковганку на розіб'ємо – тоді на шматках їздимо. Оце сядеш на шматок крижини і їдеш, посеред дороги крижина розіб'ється або вислизне – їдеш на кожусі, гицаючи по льоду тим місцем, звідки ноги ростуть.

      – Як сніг випаде, то «воювалися» сніжками. Оце йдемо з школи, вийдемо на «Карлашову леваду», і я, було, кричу до хлопців: «Давайте воюватися сніжками!» – «Давай, – кажуть хлопці, – тільки вперед сніжки зробимо!» Поділимось на два гурти, наробимо сніжок і як почнемо ними битися – аж курява йде! А тоді збіжимось і борюкаємось на снігу. А мороз – аж тріщить! Проте ми не чуємо його: у нас чуби мокрі.

      – Як на озері ляже первольодок – прозорий, як скло, ми ходили на озеро рибу глушити. Візьмемо довбешки і йдемо… Як вийдемо на лід, то розходимось – не ходимо табуном, бо первольодок тоненький, гнучкий, так і дивись – провалишся. Ходиш і дивишся, де риба заворушиться в зіллі; тоді довбешкою – бух!., а вона й перевернеться черевом догори. Сокиру з-за пояса візьмеш, лід прорубаєш і рибу – за хвіст та в торбу. Глушили тільки велику рибу, бо заради малої не варто й льоду рубати».

      Легенда про св. Спиридона

      В день св. Спиридона[36] сонце повертає на літо, а зима – на мороз. Починаючи з цього дня, селяни колись різали птицю та кололи кабанів, готуючись до Різдвяних свят.

      На Слобожанщині розповідали таку легенду:

      «Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, називався Спиридон. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. До нього горнулась одна дівка: вона і так, і сяк, а він – ніяк!.. Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала: «Ось я тебе цю ніч задушу!»

      Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її – за хвіст та об землю – бух! Убив і в рів закинув.

      Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, постановили розірвати Спиридона на шматки. Знову наступила ніч – ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.

      Відьми зібралися, та що підуть до хати св. Спиридона, а його вдома нема – на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити.

      Що підуть відьми до могили: ходять кругом, ходять – не бачать нічого! Коли це убита відьма прорекла: «Сидить на моєму хресті, і я не можу встати!» Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук св. Спиридона. От одна і каже: «Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!»

      Полетіли… Прилітають назад, прилетіла з ними і київська відьма.[37] А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: «Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і


Скачать книгу

<p>36</p>

25-го грудня за новим стилем.

<p>37</p>

«Київські відьми знані всьому світові з того, що вони вміють штукарити». «Українські перекази». Зібрав М. Возняк. «Укр. В-во», Краків – Львів, 1944. Стор. 44.