Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
ж завержте шовкові сіти,
Другі застрійте яснії стріли,
Чей спіймаєте дивноє звіря,
Дивноє звіря, тура-оленя.
Як спіймаєте, відразу вб'єте,
Відразу вб'єте, роги зщибете,
Роги зщибете, шубу здоймете.
Та повісите в новій світлонці,
Ой, принесете та повісите,
Та повісите в новій світлонці,
В новій світлонці та на стінонці.
Все ж тото буде, гей, ґаздинонці,
Гей, ґаздинонці на ім'я Анна.
Маємо чимало колядок із вказівками на соколине полювання, що – імовірно – було найбільш поширене на Україні не пізніше XII століття. Ось одна з таких колядок із збірки Якова Головацького:
А в нашого пана три соколойки.
Соколе! Не літай рано-ранейко на поле!
Єдин полетів в чистейке поле,
Другий полетів в бистри потоки,
Третій полетів в темни лісойки.
Тот, што полетів в чистоє поле,
Приніс на обід перепелойку;
Тот, што полетів в бистри потоки,
Приніс рибойку та на снідання;
Тот, што полетів в темни лісойки,
Приніс він пану чорну кунойку,
З чорной кунойки паней шубайка.[52]
(Записано в Калниці Саноцької округи).
Колядки, що співаються для сина господаря, малюють ідеальний образ лицаря, який скликає своїх вірних друзів (інколи братів) і наказує їм сідлати коні, брати зброю; він і сам сідає на коня і на чолі хороброї ватаги мисливців з хортами (інколи ще й з соколами) вирушає на полювання «куни» або дивного звіра, «тура-оленя».
Звичайно колядки мисливських мотивів (так само, як і військових; про це – нижче), призначені для парубка, мають «весільне» закінчення. Лицар відмовляється від здобичі на полюванні, все віддає своїм помічникам, а собі залишає… «дівку в теремі»:
Ой, рано, рано кури запіли,
А ще раніше Данило встав;
Данило встав, лучком забражчав,
Лучком забражчав, братів пробуджав:
– Вставайте, браття, коней сідлайте,
Коней сідлайте, хортів скликайте
Та підем, браття, в чистеє поле;
Ой, там я назнав куну в дереві,
А мені, браття, дівка в теремі.[53]
В колядках та щедрівках, що співаються для парубка, перше місце займають військові мотиви – живий відгомін лицарської доби княжої і пізнішої козацько-гетьманської епохи.
Із-за гори, із-за кам'яної, —
Святий Вечір!
Та відтіль виступає великєє військо,
А попереду пан Івашко йде,
Івашко йде, коника веде,
Хвалиться конем перед королем;
Та нема в короля такого коня,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться стрілою
Перед дружиною;
Та нема у дружини
Такої стріли,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться луком
Перед гайдуком;
Та нема у гайдука
Такого лука,
Як у нашого пана Івашка.
Та бувай здоров, пане Івашко!
Та
«Народный пъсни Галицкой и Угорской Руси, собр. Я. Ф. Головацкимъ». Часть III. «Обрядныя пьсни». Москва, 1878 р. Стор. 6.
«Обычаи, повърья… составлено Никол. Маркевичемъ». Кієвь, 1860. Стор. 25.