Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Звичаї нашого народу - Олекса Воропай


Скачать книгу
відбиває полон і в лицарському поєдинку вбиває «турського» царя «людям на хвалу, собі на славу»:

      Ой, краєм, краєм, краєм – Дунаєм —

      Славен єси, Боже, у всему світу і небі.

      їздить, поїздить гордоє панє,

      Турського царя барз викликає:

      «Ой, вийди, вийди, турецький царю,

      Нехай ми собі поговоримо,

      Свої коники випробуємо,

      А ясни мечики вимоцуємо».

      Чий коник швидший і мечик твердший?

      Нашого пана, ой, пана Йвана,

      Ой, коник швидший і мечик твердший.

      Турського царя барз позневажав,

      Ой, позневажав, під меч положив.

      Зняв головочку на копієчку[55]

      Та й приніс єї у свої краї

      Людям на хвалу, собі на славу.

      Будь нам здоровий, ґречний паничу,

      Не сам собою, з татом, з маткою,

      З татом, з маткою, з всев челядкою.

      Дай тобі, Боже, щістє, здоров'є,

      Щістє, здоров'є на челядочку,

      А на двір щістє на худо бочку,

      На роговую тай на всякую.

      На худобочку на роговую,

      Дай тобі, Боже, а в гумні стіжно,

      А в гумні стіжно, на току мірно,[56]

      На току мірно, в городі зільно,

      В городі зільно, в пасіці рійно,

      В пасіці рійно, а в дому збрійно,[57]

      Аби ти ходив межи стогами,

      Як ходить місяць межи звіздами.

      А за цим словом будь же нам здоров!

      Гнатюк. Етн. зб., XXXVI, ч. 186.

      Дружинники після довгої служби у військових походах вимагають нагороди від свого ватажка, і він щедро нагороджує їх містами, полями, кіньми та червонцями – великими багатствами, здобутими в успішних походах.

      Цими мотивами, а подекуди й казковим характером героїв, колядки цієї групи близько підходять до т. зв. билин. Вони величають сміливість, удатність та лицарську славу ватажка і співають про його достатки: шовкові намети, дорогу зброю, тугі луки, гострі мечі, сніпки стріл, перських коней, тисові столи, кармазинові сукні, паволоки, хутра бобрів, кун та соболів, золоті кубки, цинові миски, постави сукна, кітари, гуслі.[58]

      Все це вказує на обстанову княжого чи боярського двора і підтверджує погляди багатьох дослідників нашої старовини, що в цій групі колядок збереглись уламки колись багатого українського лицарсько-дружинного епосу, який ще в ранній княжій добі витворився серед військової верстви дружинників на базі довголітньої боротьби з степовиками, а пізніше перейшов до нижчих верств населення, селян, зв'язався з традиційними звичаями і ввійшов у склад величальних пісень різдвяного циклу.[59]

      На закінчення наведемо колядку, що, як нам здається, є зразком величальної пісні пізнішого, козацького періоду:

      Ой, заказано і загадано, – Святий Вечір!

      Всім козаченькам у військо йти,

      Пану Івашко корогов нести.

      А в його ненька

      Вельми старенька,

      Випроваджала

      І научала:

      Ой, синку мій, синочку!

      Не попереджай вперед війська

      І не оставайся позаді війська,

      Держися ти війська все середнього

      І


Скачать книгу

<p>55</p>

Копієчко – здрібніла форма від копіє (спис).

<p>56</p>

Від слова «міра», що колись нею міряли зерно. Отже, «мірно» – щоб було багато мір зерна, іншими словами: щоб був добрий урожай.

<p>57</p>

Від слова «зброя». Зброя фігурує тут не тільки як знаряддя війни, а і в розумінні майна, багатства.

<p>58</p>

Див.: Філярет Колесса. «Укр. усна слов.». Львів, 1938. Стор. 44.

<p>59</p>

Такі погляди на цю групу колядок ми знаходимо у працях В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Грушевського, Ф. Колесси і багатьох інших дослідників.